Глава 32

Поївши, я нарешті відчула себе людиною.Ми з Марком знову повернулися в ліжко і відпустивши усі переживання змогли віддатись своїм почуттям. 
Коли за вікном почало світати я лежала поряд з мирно сплячим Марком.Заснути більше не змогла,навіть після усього що виробляв зі мною коханий музикант.В голові вперто засіла думка,що потрібно сказати Марку правду.Ну подується трохи,але ж я нічого страшного не зробила.Я врятувала його,хіба це не головне? 
Та як я не старалася,і як себе не переконувала ,сказати було реально страшно.Коли ми їхали зранку в офіс,я помітила що Марк постійно поглядає в дзеркало заднього виду і хмуриться. 
-За тобою знову стежать?-запитала стурбовано. 
-Схоже на те.-пробурчав Марк. 
Щось тут не так!Чому тепер музикант опинився в небезпеці?Невже Романов хоче його вбити?Стало реально страшно і я розуміла ,що Марк і так не зізнається в тому що відбувається.Отже ,потрібно штурмувати Артура! 
Коли ми вийшли з машини на парковці поряд з нами з’явилися два велетенські охоронці в костюмах.Вони провели нас до ліфту і так само непомітно зникли.Це лише додало мені впевненості,що ситуація надто серйозна.Марк мовчав поки ми їхали в ліфті,а у мене було море запитань. 
Провівши мене до кабінету музикант пішов в бік студії,а я скинула пальто і помчала до Артура. 
Продюсер зовсім не сподівався мене побачити,тому що в момент коли я забігла в кабінет,обкладав матюками незнайомого мені чоловіка в костюмі.Бідний незнайомець стояв похиливши голову і мовчав.Він нагадав мені тих охоронців з парковки-високий і накачаний. 
-Діана?-витріщився на мене Артур зупинивши  свою некультурну промову.-Ти чого тут? 
-Хотіла поговорити.-вся моя впевненість розвіялася після того як випадково стала свідком не сильно приємного спілкування.. шефа і підлеглого. 
-Діма,повертайся до справ і не забувай що я сказав!-хмуро глянув на охоронця Артур. 
Думаю бідний чоловік ще не скоро забуде «шикарний» монолог шефа.А я його таким культурним вважала... 
Коли охоронець вийшов я швидко вмостилася на крісло,а Артур сів навпроти. 
-Може поясниш що сталося?-зацікавлено глянув на мене продюсер.-Ми наче вчора усе обговорили.. 
-Чому Романов стежить за Марком?-серйозно глянула на Артура.Продюсер навіть розгубився на мить,схоже не чекав що я прийду до нього з таким запитанням. 
-З чого ти це взяла?-натягнув непробивну маску Артур. 
-Я не сліпа і бачила як чорний джип переслідував нас вчора і сьогодні зранку.-напружено глянула на продюсера.-Марк в небезпеці? 
-Чому ти свого хлопця про це не спитаєш?-буркнув Артур. 
-Тому що він не скаже нічого ,а ви... 
-Що я?-зацікавлено глянув на мене продюсер. 
-Незнаю як це правильно сказати...Я довіряю вам і Марк довіряє.Тому чудово розумію,що ви в курсі усього що зараз відбувається.Я вас дуже прошу сказати мені усе як є.Хіба я не заслуговую знати правду? 
-Ти знову мене дивуєш,Ді.-натягнуто усміхнувся Артур.-Вкотре переконуюсь ,що Марку з тобою неймовірно пощастило.Я скажу тобі правду,але прошу одразу,тримай себе в руках.Захар Романов справді стежить за Марком.Я незнаю точної причини,але скоріше за все він хоче помститись. 
-Саме тому ви приставили до нього охоронців?-стало страшно за коханого музиканта,але зараз був не той момент щоб показувати емоції. 
-Так,вони постійно будуть поряд з Марком.З тобою до речі теж.-кивнув Артур.-Зараз найгірше те,що ми не знаємо що задумав Романов. 
-Ми можемо якось його зупинити?-серйозно глянула на продюсера.-Романов хотів вбити Алісу,Марка побили до пів-смерті,мене переслідували.Хіба це не причина заявити в поліцію? 
-Не все так просто.-зітхнув Артур.-Аліса зараз в Іспанії і не думаю,що вона має бажання повертатись сюди.Щодо побиття Марка...у нас немає свідків,що це було насправді.А про твоє переслідування навіть говорити не варто,марна справа. 
-Але я була тоді там!-від переповнених емоцій навіть на ноги вскочила.-Я бачила у якому стані був Марк!Його мало не вбили! 
-Але ти не бачила тих,хто напав на нього.-спокійно відповів Артур.-Нам потрібна Аліса,щоб йти в поліцію,вона головний свідок. 
-Але ми не можемо її знову турбувати.-буркнула тихо.-У її стані це неможливо. 
Ось так і закінчилася моя розмова з Артуром.Ми були в глухому куті і виходу з нього нажаль я не бачила.Зайшовши в свій кабінет я побачила на столі невеличку коробку.Це був новий телефон і поряд записка: «Завжди будь на зв’язку» 
Усмішка сама собою з’явилася на обличчі.І тут Марк проявив себе.А я навіть не можу допомогти йому розібратися з Романовим. 
Можливо в той вечір коли побили Марка було щось таке про що я забула?Щось пов’язане з Романовим? Але я точно нікого не бачила... 
Та коли одна цікава думка з’явилася в моїй голові,я наче метеор знову помчала в кабінет Артура.По дорозі мало не збила з ніг Таню,але навіть не приморозила щоб вибачитись.Вдруге за сьогодні влетівши в кабінет Артура я і його мало з ніг не збила.Чоловік якраз збирався виходити ,а я на повному ходу влетіла у нього.На щастя він вчасно зреагував і зміг встояти на ногах і мене підтримав. 
-Діана,ти мене сьогодні лякаєш.-тримаючи мене за плечі серйозно заявив продюсер. 
-Я тут подумала..-почала захекано.-Хіба на камерах з вашого будинку не видно хто в той вечір приїжджав до Марка?Хто його побив? 
-Ти тому так мчала сюди?-здивовано витріщився Артур.-Як не дивно ,в той вечір жодна камера не працювала. 
Оце так облом!Ще одна надія розлетілася на шматки. 
-Почекайте!-задумалася я.-У Стаса Крамова теж уся територія камерами обвішана! Можливо у нього є записи з того вечора?Дорога до вашого котеджу проходить поряд з його домом! 
Артур напевне з хвилину мовчки сканував моє обличчя ,а тоді широко усміхнувся.Я навіть розгубилася від такої картини.З усмішкою цей чоловік був нереально гарний.Ех...нажаль я іншого люблю.! 
-Діана,ти молодець!-відмер нарешті Артур.-Зможеш запитати про відео Крамова.? 
-Звичайно,уже дзвоню.-закивала емоційно.Здалося наче за спиною крила виросли.Надія здатна творити чудеса. 
Через пів години ми з Артуром сиділи в його машині і їхали за місто в котедж Стаса.Крамов заявив що не в курсі щодо записів,тому нам варто самим поїхати і усе перевірити.Стас теж обіцяв приїхати і навіть охорону попередив щоб нас пропустили. 
-Ді,не треба так переживати.-з усмішкою глянув на мене Артур. 
Я ніяк не могла всидіти на шкіряному сидінні і постійно поглядала то вперед,чи ще довго їхати,то на годинник.Звичайно,я розуміла що від того коли ми приїдемо нічого не зміниться,але всеодно дуже хотілося нарешті знайти щось ,що доведе вину Романова. 
Під’їхавши до воріт ,охорона одразу ж пропустила нас всередину. Охоронець провів нас в невеличку кімнату з моніторами, які показували усю територію котеджу.Погляд одразу ж зупинився на одному з моніторів котрий показував якраз таки дорогу , де час від часу проїжджали машини. 
Артур присів в одне з крісел поряд з охоронцем і сказав дату і приблизний час ,що треба було знайти.На жаль уся ця процедура займала досить багато часу і я навіть встигла випити каву,яку нам принесла молода дівчина.Згодом з’явився і Стас.Ми просиділи близько двох годин за моніторами ,поки охоронцю все ж таки вдалося знайти файл з відео саме за цей день і ніч. 
Усі напружено почали вдивлятися в монітор.Артура цікавив час після двадцять другої години.Час від часу дорогою проїжджали машини ,але Артур мовчав,отже нічого підозрілого не побачив. 
Та те що відбулося далі змусило завмерти нас усіх.Поряд з воротами зупинилися два чорні джипи і на вулицю вийшли четверо здорових бугаїв.Та це було не найцікавіше.Захар Романов-власною персоною теж вийшов з авто і повільно попрямував в сторону котеджу Артура. 
Скоріш за все Романов зупинився тут щоб не потрапити на камери котеджу Артура.Він не міг навіть подумати що хтось додумається перевіряти камери сусідів. 
-Це те,що ви шукали?-порушив тишу Стас. 
-Думаю,навіть більше.-підмигнув мені Артур.-Ми можемо забрати відео? 
-Без проблем.-кивнув Стас. 
Уже в машині я змогла перевести подих.Нарешті у нас з’явилася можливість притягнути до відповідальності Романова.Чесно кажучи я ще й досі не могла повірити в таку удачу. 
-Що тепер будете робити?-зацікавлено глянула на Артура. 
-Поїду в поліцію для початку.-задумавшись відповів продюсер.-Але є одна проблема.. 
-Яка проблема?-напружено запитала  я. 
-Скоріш за все тобі доведеться дати покази про ту ніч.-винно глянув на мене Артур.-Ти готова зізнатись ,що насправді є Мерідою? 
Ну,до цього все і йшло.Можливо Марк не образиться якщо я допоможу йому посадити Романова... 
Від відповіді мене врятував дзвінок телефону Артура.Та щастя моє було не довгим. 
-Слухаю!Що ти сказав?Як таке могло статися?Де він зараз?Я їду! 
Всього кілька слів,а я уже розуміла ,що сталося щось жахливе. 
-Ти тільки не хвилюйся!-напружено глянув на мене Артур.-На Марка напали.Але з ним все гаразд.Він зараз в лікарні і ми їдемо туди. 
Артур ще щось говорив,а я сиділа в ступорі і не могла слова вимовити.Це що жарт такий?Ще зовсім недавно ми раділи ,що змогли знайти докази проти Романова,а тут нас так жорстоко повернули з небес на землю. 
Приїхавши в лікарню я перша вискочила з машини і помчала в будівлю.Артур біг за мною і просив почекати.Та чи могла я зупинятись коли Марк був десь тут...Я навіть не знала в якому він стані. 
На щастя Артур пояснив де його палата ,тому приблизний маршрут я знала.Лише перед самими дверима я притормозила щоб перевести подих і витерти сльози. 
Марк лежав на ліжку і здивовано дивився на мене.Схоже не чекав тут побачити.А я стояла як вкопана і не могла і кроку зробити.У Марка була перебинтована голова ,та на щастя більше пошкоджень я не побачила. 
-Арт,навіщо ти Діану сюди притягнув?-сердито глянув на продюсера за моєю спиною Марк. 
-Як ти?-змогла видавити з себе і повільно підійшла до ліжка. 
-Не хвилюйся.-натягнуто усміхнувся хлопець.-Голова трохи постраждала. 
-У нас є хороші новини.-Артур теж підійшов блище.-Але спочатку я хочу почути що з тобою сталося! 
-Це що тут за збори?-запитав лікар,що зайшов в палату і завмер здивовано витріщившись на мене. 
Серце пропустило удар.Це був Володимир-лікар,який приїхав рятувати Марка тієї ночі.І схоже він мене впізнав.Артур теж зрозумів ,що зараз буде бомба ,тому підійшов до лікаря щоб вивести з палати.Але я знала,що цього разу вийти сухою з води не получиться. 
-Мік,ти все ж таки знайшов свою рятівницю?-запитав Володимир зацікавлено. 
-Ти про що?-витріщився на нього музикант. 
-Вов,давай в коридор вийдемо.-втрутився Артур і потяг лікаря на вихід,але холодний голос Марка змусив їх зупинитися. 
-Вов,поясни! 
-Ну...-лікар уже і не радий був,що ляпнув зайве,але відступити не міг.-Це ж та сама дівчина,що врятувала тебе тієї ночі. 
От і все.Я так довго намагалася приховати правду,що і не подумала про таку ситуацію.Я боялася дивитися на Марка і чомусь усі мовчали .Набравшись сміливості я все-таки підняла очі і одразу ж пошкодувала про це.Марк дивився так,наче я зовсім чужа йому людина. Розгубленість на його обличчі змінилась розумінням, а тоді з’явилась злість і холодний блиск в очах. 
Ну що , догралася ,Меріда?