Глава 30

Ми з Артуром сиділи в його кабінеті і ніхто з нас не спішив заговорити першим.Мені було соромно за Аріну і я поняття не мала як тепер пояснити продюсеру її ідіотський вчинок.Сам Артур розслаблено відкинувся на спинку крісла і нікуди не поспішав.

-Дякую,що втрутилися і допомогли мені.-тихо видавила з себе.

-Ця дівчина справді твоя сестра?-зацікавлено запитав Артур.-Ви зовсім не схожі.

-Ми не рідні.Моя мама вийшла заміж за її батька.Вибачте ,що змушені були стати свідком цієї неприємної сцени.Я не знала ,що вона заявиться сюди.

-Ти не повинна вибачатися.Я вже розпорядився щоб її сюди не впускали більше.Але думаю,що вона так просто не здасться.-серйозно глянув на мене Артур.

-Я зможу з цим розібратись.-впевнено заявила я ,хоча насправді уявлення не мала як позбутися зведеної сестри.

Вийшовши в коридор я перевела подих і витягла з сумки телефон.Двадцять пропущених дзвінків від мами.Отже,Аріна встигла нажалітися.Вислуховувати образи від матері бажання не було, тому я вимкнула телефон і нарешті змогла взятись за роботу.

В обідню перерву до мене в кабінет зайшла Кіра.Сьогодні день несподіваних зустрічей напевно.

-Привіт,Ді!-усміхнулася дівчина підійшовши до мого столу.-Що у тебе з телефоном?Не змогла до тебе додзвонитись..

-Батарея напевне сіла.-збрехала я.-А ти чому тут?Щось сталося?

-Потрібно було завести дещо Максу і заодно хотіла тебе побачити.-сказала дівчина.-Може пообідаємо разом?

-Чудова ідея.-зраділа я.Не хотілося одній гуляти вулицями .Тепер до чорного джипа приєдналася ще й неадекватна Аріна.Весело-нічого не скажеш.

-Макс розповів що ти змогла вмовити Алісу розповісти правду.-почала Кіра,коли ми зайшли в ліфт.-Ти молодець!

-Це получилось досить несподівано і для мене теж.-відповіла я.-Але круто що все вийшло.

Ми вийшли в холл на першому поверсі і я оглянулася по сторонах в пошуках Аріни,але згадавши ,що Артур заборонив впускати її всередину ,змогла трохи заспокоїтись.Та щастя моє було не довгим.На вулиці я помітила знайомий чорний джип і вся моя впевненість розлетілася на шматки .Не хотілося лякати Кіру своїми здогадками,тому поки ми йшли до кафе я постійно поглядала в бік джипа,що повільно їхав поруч.Тепер у мене не було сумнівів,що переслідують саме мене.

Зайшовши в кафе ми сіли за столик подалі від вікна.Не хотілося,щоб за мною і тут спостерігали.

-Ді,ви з Міком справді разом?-зацікавилася Кіра,коли ми зробили замовлення.

-Так,разом.-усміхнулася я.-Але нажаль зараз ми рідко бачимося.

-Ну,до цього треба звикнути.-хмикнула Кіра.-Пам*ятаю як на початку наших з Максом стосунків я ревнувала його до кожного стовпа,але з часом зрозуміла,що цим нічого хорошого не доб*юсь.Якщо любиш то треба вірити і ніяких проблем не буде.

-Ви з Максом дуже мила пара і синочок у вас красунчик.-щиро відповіла я.-Ти молодець,що змогла прийняти ритм життя свого чоловіка.Не кожна жінка так зможе.

-А ти зможеш?-запитала Кіра.

-Поки що справляюсь,але ми надто мало разом щоб судити адекватно.-повела я плечима.-Але звичайно сподіваюся на краще.

Нам принесли замовлення і розмови на деякий час стихли.Та коли я виглянула у вікно ,то побачила що знайомий джип стоїть біля кафе.Їсти одразу перехотілося.Здавалося,що люди які сидять в авто зараз дивляться прямо на мене.

-Щось сталося?-занепокоєно глянула на мене Кіра.-Ти так зблідла..

-Погано щось…-видавила з себе.-Я відійду в туалет.

Я встала під розгубленим поглядом Кіри і помчала в туалет.Вмилася холодною водою,але легше не стало.Досить відкладати розмову з Артуром,треба негайно йому усе розповісти.

Я витягла з сумки телефон і включила.Та тільки –но апарат вімкнувся як на екрані висвітилося «Мама» і голосно заграла мелодія .Я з переляку випустила апарат з рук на підлогу.Телефон розлетівся на шматки і я кинулася його збирати.

Нажаль увімкнути його вдруге не вдалося.

-Ти як?-в туалет зайшла Кіра і розгублено витріщилася на мене.

-Нормально.Схоже телефон розбився.-показала їй свій апарат.

-Ти дивно поводишся.-нахмурилася Кіра.-Можливо у тебе якісь проблеми?

-Не хвилюйся.Просто останнім часом не все гаразд в сім*ї от і переживаю.-сказала лише частину правди,але дівчина схоже повірила і більше питаннями не діймала.Коли ми вийшли в зал ,джипа уже не було і стало трохи легше.

Поїсти я так і не змогла,тому просто сиділа поряд з Кірою і пила каву.Коли ми вийшли на вулицю ,знову почався сніг.Кіра викликала таксі і попрощавшись поїхала додому.Ну а я повільно побрела назад в офіс.

На щастя переслідувача не було ,але попереду мене чекав пішохідний перехід,недалеко від студії.Дочекавшись коли загориться зелений я швидко пішла через дорогу.Чомусь в цей момент поряд не було жодної людини.Коли до тротуару залишився всього лише крок я побачила як просто на мене мчить знайомий чорний джип.І тут я мала б відстрибнути на тротуар,але від переляку ноги наче до землі приклеїлися.

Я вже готова була прощатися з життям,але машина різко загальмувала і зупинилася буквально перед моїм носом.Переднє скло теж було затемнене і я не бачила хто сидить за кермом,але чомусь була впевнена,що зараз він посміхається ,смакуючи мій страх.

-Діана,ви як?-із ступору мене вивів наляканий голос Тані.

Поки дівчина бігла до мене ,чорний джип здав назад і об’їхавши мене зник за поворотом.Навіть незнаю як я змогла дійти до тротуару,а там мене уже підхопила Таня.

-Діана,як ви ?Щось болить?-швидко оглянула мене дівчина.-Цей придурок вас ледь не збив!Як так можна їхати!

Шок трохи відступив,та й біля нас почила збиратися працівники компанії.Не хотілось щоб про мене говорили,тому взявши Таню під руку,тому що ноги все ще не слухалися ,я потягла її в офіс.

Уже в кабінеті я трохи прийшла до тями і зрозуміла,що мене просто хотіли налякати.Ну що ж ,це їм вдалося.Таня кудись зникла,а повернувшись поставила пере ді мною кружку з зеленим чаєм.