Глава 18

Ми з Марком продовжували сидіти на кухні,але тепер хлопець мене обнімав ,а я схлипувала йому в футболку.

-Ді ,може тобі варто виговоритись.-невпевнено сказав Марк.-Я звичайно не психолог,але слухати вмію уважно.

-Це мама моя дзвонила.-сказала тихо.-Ми майже не спілкуємось.

-Вона чимось образила тебе?-запитав хлопець.

-Чесно кажучи ми з нею зовсім чужі люди.-було боляче говорити,але це правда якою важкою вона не була б.-Мій тато помер коли мені було десять.Ми жили досить не погано,але мамі постійно було мало грошей.Я чула як батьки часто сварилися.Тато важко працював тому і захворів.Після його смерті мама довго не сумувала і вже скоро до нас прийшов жити дядько Толік,але на довго не затримувався.Мама шукала ідеального чоловіка і уже тоді я навіть не намагалася запам’ятовувати їх імена.Я підробляла з дванадцяти років,так як мама жодного дня в своєму житті не працювала.А жити треба було за щось.

Усе змінилося коли мені виповнилося чотирнадцять.Мама привезла мене у великий котедж за містом і сказала,що тепер ми будемо жити тут.Як згодом виявилося,вона все ж таки знайшла свій ідеал-солідного бізнесмена,який так в неї закохався що навіть привів в свій будинок.Я була така щаслива,думала що усе погане позаду.Та нажаль пекло чекало мене саме там.Андрій Романович мене взагалі не помічав,а от його єдина дочка Аріна зненавиділа мене з першого погляду.Щоб не сталося, мама завжди захищала її,тому що боялася що донечка нажаліється своєму таткові.

Після школи я працювала щоб мати якісь свої гроші,тому що мама рідко виділяла мені кошти.Це ж були гроші Андрія Романовича.В той будинок я поверталася лише щоб переночувати.Та на щастя в той час у моєму житті зявилася Оля .Ми подружилися і я часто залишалася на ніч у неї.

Закінчивши школу батьки Олі запропонували мені поїхати з їх дочкою сюди на навчання.Я була така щаслива тоді.Зібрала речі і навіть не попрощавшись поїхала жити в інше місто.Мама згадала про мене лише через пів року,і то лише тому що хотіла знати чи жива я ще.

-Ді ,я навіть не думав що ти стільки пережила.-розгублено заговорив Марк.-Тобі взагалі не варто з нею спілкуватись.

-Я знаю,-усміхнулася вимучено,-просто інколи все ж таки хочеться почути її голос.Напевне я дурна,але ще надіюсь що мама згадає,що я її дочка.

Марк пересадив мене до себе на коліна і міцно обняв.Я не жалкувала про те що розповіла йому про своє минуле.Мені нічого стидитись.

-Ти у мене така сильна дівчинка.-усміхнувся хлопець,а я відчула як серце забилось частіше.Не часто можна почути від Марка щось подібне ,а тут прямо такі слова.

Я не придумала нічого кращого, просто поцілувала хлопця.Але цього разу одними поцілунками усе не закінчилося.Марк опустився губами на мою шию а я зарилася руками в його волосся.Ц е було так круто що я просто випала з реальності.Та коли Марк почав знімати мій топ розум одразу ж прояснився.

-Не треба!-крикнула налякано і вскочила на ноги.Хлопець теж встав,але підходити не спішив.

-Мік,вибач,просто я не можу так швидко.-винно глянула на хлопця.-Я ..зараз просто не той час.

-Ді ,не вибачайся,я сам поспішив.-Марк все ж таки підійшов і обняв.-Я все розумію,не хвилюйся.Ти ще не готова мені повірити.

-Все точно нормально?-я заглянула йому в очі,але злості там не побачила.

-Все окей.-кивнув Марк .-Думаю мені краще поїхати додому.До того ж уже дуже пізно.

Я змогла лише зітхнути і відпустити хлопця.Він і так сьогодні багато пережив через мене.Одна моя істерика чого варта.

Марк вдягнувся ,поцілував мене на прощання і пішов.А я поплелась в кімнату і лягла на диван де ще зовсім недавно спав цей хлопець.Його аромат все ще відчувався десь поряд,але я знала що сама залишилася у цій квартирі.

Наступного ранку я прийшла на роботу втомлена і розбита.Цілу ніч думала про маму,тому заснути змогла лише під ранок.Як результат –синці під очима довелося маскувати добрі пів години.

Сьогодні гурт НКН мав відвідати радіостанцю і дати інтерв’ю.Тому я попрямувала у студію де хлопці репетирували.Але по дорозі мало не врізалася в поникшу дівчину,що невпевнено переминалася біля дверей студії.Яке ж було моє здивування коли я впізнала її.Це була Аліса Шаурова-колишня дівчина Марка.Дівчина поводилася досить дивно:переминалася з ноги на ногу і налякано поглядала по сторонах.Навіть ідеальний макіяж не зміг приховати її замучений вигляд.

-З вами все нормально?-запитала я зупинившись поряд.

-Що?А ..так все гаразд.-розгублено відповіла Аліса.Мені її навіть шкода стало.

-Ви когось чекаєте?Може вам допомогти?-не могла я просто так відпустити цю дівчину.

-А ви та сама дівчина,що була з хлопцями на парковці?-я навіть розгубилася від такого запитання.Не думала що вона мене запам’ятала.

-Так,я піар-менеджер гурту.

-Тоді я маю дещо вам сказати…-Аліса уже навіть наважилася подивитись мені прямо в очі,але грубий і холодний голос вмить зупинив в ній цей порив.

-Доброго ранку,Діана Павлівна.-до нас підійшов Романов власною персоною.Я навіть розгубилася від такої зустрічі.Що він взагалі тут забув?

-Наскільки я пам’ятаю ми з вами не знайомились.-зібравши всю мужність в кулак твердо заявила я.

Цей чоловік подавляв лише одним своїм холодним і надмінним поглядом.Навіть у мене по спині мурашки побігли.Тепер зрозуміло чому Аліса така залякана.

-Ви дуже талановита дівчина ,Діана.-ухмильнувся Романов.-Я чув що ідея з Мерідою належить вам.Мушу визнати що ви молодець.

-Не дуже розумію ,що ви маєте на увазі…-мені здалось що вся ця ситуація його просто забавляє.

-На жаль,навіть ви не зможете врятувати НКН від краху.-вдав,що засмутився Романов.-Тому,коли усе тут розвалиться буду радий бачити вас в своїй команді.

Він зараз серйозно чи прикалується наді мною?Поки я підбирала слова щоб гідно відповісти, Романов не надто ніжно схопив Алісу за руку і потяг до ліфта.Сама ж дівчина стала біліша ніж стіна і в мій бік навіть не глянула.