62. Аліна. Треба просто бути терплячими...

Я збираю речі досить швидко, бо розумію, що більшість із них уже й так знаходяться в квартирі Макса. Потім телефоную господині квартири і домовляюся, як передати їй ключі. Відчуваю якесь полегшення, немов завершується черговий етап мого життя та починається новий. Думаю про те, що можливо разом із цими змінами станеться щось позитивне і в нашому розслідуванні? Адже я не раз помічала, що коли трапляється якась халепа, то за нею зразу на голову починають звалюватися інші неприємності. Але так само і хороше — якась одна позитивна подія може привести за собою іншу. 

 — Ну от, з цим завершено, — кажу я, закінчивши розмову з господинею квартири і повертаючись до Макса. — Які в нас плани на подальший вечір? 

— Ну… — він підходить ближче і обіймає мене. — Можемо кудись сходити… А можемо просто залишитись вдома і насолодитись компанією одне одного, відсвяткувати твій переїзд, — останні слова він шепоче мені прямо в вухо. 

 — Мені подобається друга ідея, — кажу я. — Може замовити піцу чи суші і залишитися вдома? 

— Прекрасний вибір, — відповідає Макс, а потім цілує мене в губи…

***

Наступного дня ми прокидаємося о сьомій, бо потрібно до дев’ятої орендувати нову машину і зустріти Марину біля її будинку та супроводжувати на роботу. Малоймовірно, що маніяк нападе на неї при світлі дня, але він може продовжувати своє стеження і якось “засвітитися”, ми повинні не втрачати найменшої нагоди вистежити його. 

 — Де ми візьмемо нову машину? — запитую я в Макса. 

— Я ще вчора написав в одну компанію з оренди, вони відповіли, дали адресу. Оберемо з того, що там буде, — відповідає він. 

 — Тоді не будемо гаяти часу, швиденько снідаємо і їдемо, — пропоную я. 

— Так і зробимо…

Співробітниця фірми, що займається прокатом автівок, показує нам машини, які зараз вільні. 

 — Обирай ти, — кажу я Максу, — адже тобі на ній їздити.

— Візьмемо отой сірий фольц, він доволі малий та непримітний, — відповідає він. 

— Хороший вибір! — енергійно каже адміністраторка прокату. — Ходімо оформимо всі документи, це займе буквально пару хвилин!

Оформлення дійсно займає дуже мало часу, і  вже за кілька хвилин ми їдемо до будинку Марини. Коли зупиняємося поруч із ним, я уважно озираюсь навколо в пошуках вчорашнього переслідувача, але його машини ніде не видно.

— Може, він стежить одночасно за кількома жінками? — трохи занепокоєно кажу я. 

— Все може бути, але знаєш, кажуть, що маніяки завжди намагаються довести справу до кінця. І це означає, що і за нашою клієнткою він повернеться. Навіть незважаючи на небезпеку. У таких людей навпаки небезпека підсилює цікавість, — відповідає Макс.

 — Що ж, будемо сподіватися, що так і буде… А то якось страшно, що от-от подзвонить Маша і скаже, що знайдена чергова жертва…

В цю мить ми бачимо, що Марина якраз виходить з дому.

— О, вона вийшла, — каже Макс. — Ну, якщо він буде слідкувати за Мариною, цього разу я точно його не впущу, обіцяю. Більше ніхто не постраждає. Ми вирахуємо, де він ховає жертв, і тоді йому вже точно не відвертітись. 

 — Знову діємо, як учора? — уточнюю я. — Ведемо її до роботи і чекаємо там?

— Ні, не зовсім, — він хитає головою. — Ми доведемо її до роботи, потім припаркуємо машину там, де її не так видно. І слідкуватимемо. Але якщо вчора ми не прослідкували за ним до кінця, то сьогодні ми зробимо це. 

 — Сподіваюся, він з’явиться на горизонті, — кажу я. — Адже вчора теж він стежив за нею не з самого ранку.

— Так, він має зʼявитись. Він азартний, я це відчуваю…

***

 Коли ми приїжджаємо вслід за маршруткою, в якій їде Марина, до зупинки, раптом я бачу знайому машину. 

 — Он він! — вигукую, показуючи на нього Максу, хоча він і сам вже побачив нашого “знайомого”.  — Виходить, він полінувався їхати до будинку Марини і вирішив чекати на неї поблизу роботи…

— Так, — киває Макс. — Сьогодні ми поїдемо за ним, а не за Мариною. Ти попередила нашого клієнта, він же зустрічає Марину, як і вчора?

— Так, він щодня її зустрічає і проводжає від дому до зупинки і від зупинки до дому.  Але, думаю, маніяк хоче дочекатися того моменту, коли в Сергія не вийде її зустріти…

— Ну, це логічно, — погоджується Макс. — Але ми не дамо йому такої можливості. Навпаки, поки він полює, то сам потрапить в нашу пастку.

 — Так, — я відчуваю якийсь азарт. Дуже хочеться помститися людині, яка принесла стільки горя і страждань іншим. — Мабуть, зараз нічого не відбуватиметься, адже Марина до обіду буде в бібліотеці…

— Ми дочекаємось моменту. Треба просто бути терплячими, Аліно, і тоді в нас точно все вийде…