44. Аліна

— Ну що, — питає наш клієнт з нетерпінням, — Ви отримали докази? Маєте фото? 

Макс киває мені, щоб відповідала.

— Ми простежили за вашою дружиною, маємо адресу будинку, куди вона їздила увечері, — кажу я. — Але фото, на жаль, немає, бо ми не бачили, з ким вона там була.  

— Є фото як вона виходить з якогось підʼїзду, її помада стерта, але це не доказ, — додає Макс. 

— Ну так, я ж не зможу в суді пред’явити фото стертої помади, — бурчить чоловік. — Ну добре, я ще два дні буду відсутній вдома, може, за цей час вам таки вдасться знайти нормальні докази…

— Домовились, — відповідає йому Макс. — Тоді продовжимо спостереження. 

— Або давайте домовимось, щоб ви слідкували за нею по вечорах, — пропонує клієнт. — Бо тільки тоді ви можете засікти коханця. Подвійний тариф, як і домовлялись, але тільки за вечірньо-нічний час, як вам? 

— Добре, давайте так і зробимо, — погоджується Макс. — Аліно, відправ рахунок. Щойно гроші прийдуть, ми продовжимо роботу.

— Зараз все відправлю, — каже клієнт і відключається.

— А крім вечірного стеження нам треба сьогодні розібратись з тим повідомленням, — нагадую я Аліні. 

— Так,  — киває вона. — Я якраз хотіла про нього нагадати. Щоб ти перевірив, чи воно відправлене з тієї ж адреси, що й попередні…

— Давай я займусь цим зараз, — каже Макс і саме в цей момент в двері нашої маленької контори дзвонять. — Схоже, в нас нова справа… Але давай ти приймеш клієнта в приймальні, поки я розберусь з повідомленням тут, в кабінеті, що скажеш? 

 — Так, зараз я поговорю з ним…

***

Я зустрічаю нового відвідувача, це молодий хлопець років двадцяти, видно,  що він трохи хвилюється, тому я підбадьорююче усміхаюся йому. 

— Добрий день. Це детективна агенція? — запитує він, озираючись. 

— Так, сідайте, будь ласка, в це крісло. Що вас до нас привело? 

— А ви що, детектив? — каже він злегка недовірливо, але в крісло все ж сідає.

— Так, я тут працюю, — говорю я. — Давайте поговоримо про питання, яке вас турбує. А тоді спробуємо вам допомогти. 

— Я закохався, — несподівано говорить клієнт. — З першого погляду… Але я не знаю ані імені, ані чогось іншого про дівчину, в яку закохався.

— Але ви принаймні щось можете про неї повідомити? 

— Ну, я зробив фото… — каже він, дістаючи мобільний і відкриваючи в ньому фотографію, на якій видно дівчину, але знімок не надто якісний.

— А де саме ви її сфотграфували? В якому місці? І в який час? 

— В автобусі, тут же видно, — відповідає він. — Вчора ввечері, десь о сьомій. 

— Який це був маршрут? 

Він відповідає, а я все занотовую, адже важливі найменші подробиці. 

— Що думаєте, у вас вийде знайти її?

— Зробимо все можливе, — усміхаюся я.  — Давайте ви зараз оплатите розслідування, і ми одразу розпочнемо пошуки. 

— Добре, скільки грошей я маю відправити? — запитує клієнт. 

Я бачу, що він не надто багатий, але все одно налаштований рішуче. 

Тому називаю суму, яка повинна бути для нього прийнятною. 

Він виглядає задоволеним і одразу переправляє гроші на рахунок фірми. 

— Дякую вам, — каже він. — Що тепер?

— Тепер ми спробуємо розшукати дівчину за допомогою спеціальної програми, що розпізнає обличчя, якщо ж не вийде, то будемо шукати власними силами… Давайте завтра я вам зателефоную і повідомлю про перші результати наших пошуків…

— Так, давайте, — киває клієнт і встає зі стільця. — То я можу йти?

— Так, завтра я вас наберу, залиште будь ласка, ваші координати. 

Записавши його телефон та електронну адресу, я проводаю клієнта до дверей, а потім заглядаю до Макса. 

— Ну, як успіхи? — запитую його. 

— Я думаю, що тобі і Лізі писала одна людина. Стиль, смайлики, самі запитання… — Макс зітхає. — Знаєш, що це означає?

— Ну, я це зрозуміла ще раніше… Значить, що він обрав мене своєю наступною жертвою? 

— І це дуже небезпечно, — відповідає Макс. — Ти і раніше була під прицілом, але тепер він ще ближче.

— Але ж я під твоїм захистом… — мені раптом стає страшно. — Чи це не допоможе? 

— Я думаю, може нам варто відмовитись від його пошуків і тоді він відчепиться… Може, він спеціально залякує саме тебе, — він зітхає. 

— Ти чув колись, щоб маніяк відмовлявся від своїх задумів? Вони ж психічно неадекватні, у них зацикленість на цьому… Це нормальна людина могла б відчепитися, налякавши свого ворога…

— Я дуже хочу захистити тебе, але не знаю, що робити, — каже Макс тихо. — Коли справа стосується тебе, я не можу залишатись холоднокровним і мислити логічно…

— Мені страшно, коли ти кажеш, що не знаєш, що робити… — відповідаю я, охоплюючи себе руками, немов мені раптом стало холодно.