Часу пройшло не багато, ми швидко достались до лісу і сіли біля дерева. Він утворив магічний круг і я сиділа під самими гілками і листями. Ріару підійшов до мене і ляг мені на коліна. Я почала гладити його голову, яскравий білий місяць який освічує всю дорогу всі частини. І легенький вітер який так ніжно колишить листя. Давно я не відчувала такого спокою, час проходить не замітно але так приємно. Я не могла не зловити себе на думці що такі дні підходять мені набагато більше ніж такі шумні і важкі як: бали, прийоми, чаювання, зустрічі. Це занабто для мене, бути в тишині як звичайні люди без цих всіх переживаннь. Моє серце починає боліти як я згадую ті всі видовища коли вбивали людей як якись скот. А ще головна героїння ніби стоїть у мене на шляху, чому все так важко? Чому жити щасливо це так важко? Нереально бути ідеальною, бути холодною но не занабто, бути мякою але вміти постояти за себе. Не привертати увагу але й не бути тихою. Не бути не гарною но не перевищувати ліміт. Цікавитись заняттями які тобі не цікаві чисто через чоловіків? Вдало вийти заміж при тому за багача з знатного роду! Мати багато але не хвастатись, не займатись бугалтерією але не тратити занабто багато грошей. Вміти творити і винаходити але не показувати цього людям. Мати власть і контроль але не бажати цього.
Ці принципи занабто важкі що в цьому світі, що в інших. Бажання догодити людям ніколи не пропаде, щоб бути коханою треба робити забагато. А якщо ти любиш а тебе ні ? Всі твої старання підуть коту на смарку а та людина просто буде любити іншу людину тому що так вигідніше і він її покохав. Світ не справедливий. Я хочу відпочити від цього всього. Я і так рада що у мене є Ріару, Емінуель, батько, Міа. Я більше не хочу нікого. Вот би просто заснути і померти. Це буде б найкраще рішення. Для чого то бажання жити якщо ми всеодно помремо. Насолоджуватись життям? Це нереально, податки, війни, хвороби, борги, втеча від реальності. Смислу існувати нема, люди йдуть і навіть самі дорощі люди коли небуть покинуть цей світ і залишать тебе на самоті.