Щасливий талісман

Автор: пухнастий білий кіт із великими помаранчевими очима,

який іноді сумнівається, чи здатне його Чудовисько виживати самостійно у цьому світі.

Це був звичайний суботній день. Занадто тихий. Настільки тихий, що мене це почало насторожувати. Коли Чудовисько затихає, це завжди передбачає якусь біду.

Катя, моє дивне двоноге створіння, сиділа за комп’ютером і щось друкувала. Зазвичай у такі моменти я займаюся своїми важливими справами: полюванням на невидимих ворогів під диваном, тренуванням кігтів на меблях або уважним спостереженням за холодильником.

Я мирно лежав на підвіконні, гріючись у променях зимового сонця, як раптом почув щось незвичне:

— Ой!

Цей звук від Чудовиська — поганий знак. Він означає або щось впало, або я ось-ось опинюся втягнутим у її чергову катастрофу.

— Сніжок, у нас проблеми, — сказала Катя, дивлячись на мене винуватими очима.

У нас? Ні, дякую. Нехай це залишиться твоєю проблемою.

З’ясувалося, що у Катрусі зник інтернет. І тут вона згадала, що мала сплатити за нього цього тижня, але «забула».

— Вони його відключили! — панікувала вона.

З її погляду це була катастрофа. Вона бігала по квартирі, нишпорила у пошуках телефону, гаманця і взагалі чогось, що могло врятувати ситуацію. Я ж, розуміючи, що починається хаос, просто сховався у своєму укритті під ліжком. Але безумство Чудовиська дістало мене й там. За хвилину Катя вже тримала мене на руках.

— Сніжок, ти ж мій щасливий талісман. Ти повинен мені допомогти.

Як допомогти? Як? Я ж кіт, а не інтернет-майстер.

Вона посадила мене на стіл поруч із комп’ютером і почала щось набирати на клавіатурі. Час від часу гладила мене й говорила:

— Усе буде добре, просто сиди тут і принось удачу.

Удачу? Та я ледве встигаю вдало зіскочити з дивана, не перекинувши все навколо.

Хтось подзвонив у двері. Катя побігла відчиняти, а я залишився на столі. Ну гаразд, раз уже я тут, подивлюся, що у неї відбувається. Я уважно подивився на значки в правому кутку екрана. Ага, як я й підозрював: моє Чудовисько увімкнуло режим літака. Звісно, в неї немає інтернету. Я своєю пухнастою лапою натиснув кнопку й вимкнув цей режим. Інтернет повернувся.

А потім я помітив її чашку з чимось. Це був не кавовий запах, його я знаю. А цей — незнайомий. Ну, ви ж розумієте, я просто мусив перевірити.

Трохи підштовхнув лапою. Ще трішки. Сунув у чашку мордочку.

— БАЦ!

Чашка впала, вміст розлився по столу. Коли Катя повернулася, вона застала мене, що сидів у калюжі чаю з невимушеним виглядом і облизував лапу.

— СНІЖОК!!! — кричала вона так, що, здається, весь будинок це почув.

Інтернет я їй врятував. Ноутбук цілий. Небезпечний чай знищено. Відчуваючи, що моя участь у її планах успіху завершена, я пішов на підвіконня.

Я завжди знав, що бути талісманом Чудовиська — робота невдячна. Але наступного разу, коли вона попросить мене «допомогти», я одразу прикинуся сплячим.

P.S. Допомагати чи ні — вирішувати вам. Але якщо ви змушені жити з Чудовиськом, пам’ятайте: у вас у запасі має бути кілька життів.