Валіза

Автор: пухнастий білий кіт із яскраво-помаранчевими очима, 
який взяв на себе обов’язки перевіряючого. 

День почався чудово. Смачний сніданок, ніжний масаж на все тіло, чухання за вушком, приємні слова від Чудовиська з людським ім’ям Катя. Всі знаки передбачали приємний день без несподіванок. Однак сюрприз все ж відбувся. Катя несподівано зупинила почухування та сказала: 

— Це, звісно, приємно, але мені час збиратися! 

Збиратися? О це новина! Що за пафос. Збирайся, якщо потрібно. Але заверши почату справу: мого ніжного чухання. Ти ж ще не дійшла до масажу поміж подушечок. І я витягнув до неї лапки. 

— М-м-м, як мило! Сніжок, не можна бути таким вродливим з усіх боків! Я б з тобою о так сиділа б і сиділа б, однак, час! 

Катя поцілувала протягнуті лапки. Встала з дивану та почала шарудіти кімнатою. Почала відкривати шафи, щось складати, перевіряти, застібати, перекладати. На дивані поряд зі мною виросли вежі з різних речей. 

А потім Чудовисько витягла валізу. Велику. Я, звісно, одразу стрибнув усередину для перевірки. Уважно обнюхавши, пригадав... це велика штукенція була, коли я відкрив світ пригод, сонця й моря... і дохлого краба. Бр-р-р. 

Досвід буває різним. І моє перше знайомство з морем було не дуже приємним, тому поважно виліз із валізи та застрибнув на шафу. З нього огляд краще і від рук Чудовиська якомога подалі.  

Начебто все врахував та тримав під контролем, проте включив муркотилку та в гальмував несподіване хвилювання. Гаразд, а що там вона збирає? Купальник, сонцезахисний крем, шльопки, капелюшок, окуляри, дві сукні, три футболки, шорти, джинси, шкарпетки, спортивний костюм, книга, ліки, документи, гроші... Схоже моїх речей не має. Це гарний знак, однак вона багато бере... На скільки ж днів вона їде?.. Гадаю, що питання залишиться без відповіді. Катя все ніяк не вивчить котячу.  

Склавши речі у валізу Катя змінила локацію: з зали на кухню. І там почала готувати сумку з їжею. Стає цікавіше. Тільки тепер мені з шафи було погано видно. А як же мій контроль? Ревізія? Мені же потрібно бачити, що вона туди складає. А ще краще перевірити на їстівність.  

Зістрибнув з шафи. Велично покрокував на кухню. На столі лежала сумка. Поруч була ціла купа їжі. Катя робила бутерброди з куркою і загортала їх у фольгу. Підійшов до столу. Понюхав. І... 

— Не допомагай, — сказала Катя, обережно відтягуючи мене коліном, коли я, стоячи на задніх лапах, тягнув пазуром шмат курки. 

А я і не допомагаю. Контролюю процес. А ще дуже важливо, щоб їжа пройшла мою перевірку. Застрибнув на стілець. Перший пункт тесту : запах: пройдено. Все пахло непогано, курка навіть дуже привабливо. Я підтягнувся та обережно лизнув край.  

— Сніжок! 

Я швидко сів і почав вилизувати лапу, ніби це і було моїм планом. 

— Це в дорогу, — пояснила Катя, ніби я питав. 

Так-так, я розумію важливість перевірки. Продовжив уважно спостерігати, тобто контролювати. В сумку з блискучою підкладкою Чудовисько поклала: сир та ковбасу шматочками, бутерброди, варені яйця, печиво... 

О! Печиво! В шарудливій упаковці! Воно буває солодке, солоне, з нотками лосося чи м’яса... іноді дивне. Безсумнівно потрібна більш детальна експертиза. Я простягнув лапу. Стрімко поцупив його з сумки. Воно з приємним звуком впало на стіл. Я миттєво його понюхав.  

— Ні, це не для тебе, — сказала Катя, забираючи його. 

Згоден. Забирай. Я таке їсти не буду. Роздивився, що ще є цікавого на столі. І побачив яблука. Звісно я не гурман фруктів, однак вся їжа потребує перевірки. Я торкнувся його лапою. Яблуко перекотилося. Мені це сподобалося. Підштовхнув яблуко в іншу сторону. А потім ще і ще.  

— Сніжок, перестань! — Катя зловила яблуко майже на краю столу. — Хуліган, давай ти зробиш паузу і поїси. — сказала вона кладучи в мою миску залишки курки, які не попали в бутерброд. 

Мої вуха миттєво піднялися. Хвіст напружився. Я повільно наблизився до своєї миски. Хоча і не голодний, однак перевірити їжу мій професійний обов’язок (на сьогодні). Лизнув шматочок. Замислився. Лизнув ще раз (для точності результату). А потім неквапливо з’їв. Все! Вона побачила, що їжа перевірена. Якість досить прийнятна. 

Катя склала решту. Сумка з їжею теж була готова. Вона віднесла її до коридору. Туди ж піднесла валізу. Я теж пройшов у коридор. Чудовисько  нахилилася, почухала мене за вухом і сказала: 

— Сніжок, ти залишаєшся за старшого. До тебе буде приходити пані Оксана. Поводься чемно. Я тебе люблю, мій пухнастику! Скоро повернусь! 

Пхх. Чемно?! Я завжди чемний! Чемність у мене в крові. Оксана?! Пані начебто наша сусідка, коли заходила до нас від неї пахло господарським милом. Вона гарна, проте… не моя Чудовисько.  

 
P.S. Якщо ваші Чудовиська кудись збираються, наш котячий обов’язок все перевірити. Головне не залиштесь у валізі, коли вони поїдуть.