Лікар

Автор: пухнастий білий кіт із яскраво-помаранчевими очима,  
який є найкращий лікар.  

Я сидів на підвіконні та нервово придивлявся вниз. Сонце давно сіло, а Чудовиська, на ім’я Катя все не було. Зазвичай вона повертається, коли за вікном сутінки. Рівень сухого корму в моїй мисці опустився нижче критичного. 

Почав хвилюватися. Раптом Чудовисько загубилося? Раптом вона забула дорогу додому? А раптом… вона знайшла іншого кота?! Та ні, дурниці! Краще за мене їй не знайти. Трохи заспокоївся.  

Минуло ще трохи часу, і я вже продумував куди ж мені написати або зателефонувати для допомоги з пошуку Чудовиська. Мій потік думок перервався дзвоном ключів. Клацнув замок. Двері відчинились. І я вже збирався стрибнути на неї та обійняти за шию, однак побачив незрозуміле... залишився спостерігати. 

Катя стояла у дверях із намотаною ганчіркою на нозі. Вона кульгала й тримала сумку в одній руці, а другою спиралася об стіну.  

— Привіт, Сніжок! Чекав на мене? А я підвернула ногу. Ото вже день видався, — зітхнула вона, намагаючись зняти взуття.  

Я був розгублений. Від неї пахло не звично. Проте вирішив обтертись об її ноги. Та трохи промуркотів.  

— Йой, Сніжок. Дай дойду до дивану, — сказала Катя кульгаючи та підстрибуючи на одній нозі. 

Чудовисько дивно поводилася?! Тренується бути черепахою чи зайчиком? А може новий вид гри? І хоче, щоб я теж так робив?  

А що... можна, я ж компанійський кіт і все зроблю, щоби підтримати її. Тож, гордо пішов по кімнаті на трьох лапах. Трохи кульгав, трохи підскакував. Ми одна команда!  

Катя сидячи на дивані дивилась на мене. А потім засміялася крізь біль.  

— Сніжок, не знущайся з мене.  

Знущаюсь?! Зупинився. Ні! Підтримую!!! Уважно подивився на неї. Потім застрибнув поруч, обережно притулився до її руки й включив максимальне муркотіння. Вона чухнула мене за вушком та ніжно посміхнулась. 

Провів роботу над своїми помилками. І після того все пішло по-іншому. Катя лежала з ногою на подушці, а я не відходив. Лизав її пальці ніг, щоб додати лікувального ефекту. Адже слина у мене цілковито цілюща (принаймні себе лікую саме так). Сидів поряд, коли вона намазувала ліки на ногу. Муркотів, щоб заспокоїти. Відчував себе лікарем від кінчиків вух до лап і хвоста. 

— Дякую, друже, — прошепотіла Катя перед сном. 

У відповідь обережно ліг біля її ноги. Щоб пильнувати. Щоб гріти. Щоб бути поруч. Щоб вона скоріше одужала і знову танцювала на кухні зі мною на руках. 

P.S. Якщо ваше Чудовисько кульгає, то потрібна допомога (муркотіння, вилизування, ніжне натискання лапкою, уважний погляд та інше). Будьте поруч!