Пастка

Автор: пухнастий білий кіт із яскраво-помаранчевими очима,  
який є головним захисником квартири від усіх загроз 

Моє прокидання почалося з дзижчання. Такого нав'язливого, тонкого, настирливого зі звуку “дз-з-з”. Ніхто не хоче так починати ранок... І Чудовисько, на ім’я Катя, теж цього не хотіла. Не розплющуючи очі вона декілька разів махнула рукою та вдарила мені по носі.  

Бррр. З такою сусідкою і ворогів не потрібно. Швидко відповз на безпечну відстань. Та продовжив слідкувати за театром польоту комахи та безцільним полюванням Чудовиська.  

— Йойкі, хто напустив цих кровожер... хр... відчепіться від мене... та скільки цих комарів...  

Думаєте комах було багато? Ні! Всього одна. Чудовисько постійно відмахувалась і била по собі. І жодного разу не влучила. 

— М-м-м... боляче... спати хочеться... м-м-м... тепер свербить.. хр...  

Няу. Вистава була нудна. Фінал передбачуваний. Комаха насмоктавшись крові сіла на подушку. Одним ударом лапи я розмазав її залишивши пляму крові. Все! 

Легко, швидко, надійно! В квартирі настала тиша. Катя захропіла присмоктуючи. Напевно, їй снилося як вона з’їла цю комаху. Ну нехай порадується та не смикається як навіжена.  

Я пройшов своїми володіннями. Комах більше ніде не було. З полегшенням я повернувся до ліжка та згорнувшись калачиком заснув. І продовжив спати навіть вранці коли Катя чухала мене за вушком. Видно здогадалася, що це я взяв ситуацію у свої лапки та очистив простір від вражих польотів. Вона встала і почапала на кухню та як закричить: 

— Вночі комари! А тепер мухи! Як вони всі потрапляють у квартиру? 

Я, звісно, нагострив вуха. Мухи!? Мухи!!! Це ж рухома ціль! Полювання! Гра! Ресурс! Їжа! А я — профі в цих справах. Шпарнув на звук. Це був мій шанс відновити ферму з мух. 

О, як же приємно знову відчувати себе власником. Моє мисливське серце тремтіло від задоволення. Мені щастило. Мухи були швидкі. Їх було багато. Я підстрибував, грався, слідкував… Поснідав. І знову продовжив насолоджуватися життям. 

Катя пішла з квартири, а коли повернулась то дістала з сумки коробку. Радість переповнювала мене (але я це ніяк не виказував). Зрозуміло, що вона дякувала мені за спокійну ніч. Я одразу ж підбіг (ви ж знаєте як я люблю коробки). Вона дістала круглу штуку з ґратками. Ввімкнула. і воно засвітилось синім. 

— Сніжок, дивись. Це електрична пастка для комах. Тепер, жоден комар не буде мати шансів на порятунок, — сказала вона з переможним виглядом. 

Я байдуже глянув на цю дивну штуку. Перевів погляд на Катю. Ну світиться і світиться. Подяку за мій подвиг приймаю коробкою... вона цікавіша! І з захватом заховався в ній. Однак через кілька хвилин… “дз-з-зт!” — перервався тріском. Допитливо виглянув із коробки. Що це за нові звуки? Знову “дз-з-зт!”. Муха пролетіла повз мене та  прямувала прямісінько на нову штуку де з ляскотом заіскрилась. Я хутко виліз з коробки та підповз ближче, уважно вдивляючись у ті блакитні ґрати. Потім обережно штурхнув лапою, однак нічого не відбулось. Тоді я став чекати. Довго не довелося. Ще одна муха полетіла просто в синє світло… “дзззт!” — і зникла. 

Мої великі очі стали ще більшими і максимально округлились. Ця штука їсть мух! Моїх мух!!! Я вирішив боротися. Хто взагалі дав їй право відбирати моїх мух?! Катя?! Своє не віддам. Це мої трофеї! Я хотів стрибнути на неї зверху, однак Чудовисько дуже не вчасно встигла схопити мене: 

— Ні-ні-ні, пухнастий розбишака. Тримайся якомога далі від пастки. Вона електрична і може вдарити струмом. Ще вуса тобі обпече, краще йди до своєї миски, там на тебе гранули чекають.  

Я сердито чмихнув і суворо глянув на Катю. Такої підстави не очікував від неї. Їсти корм не пішов, а залишився слідкувати за пасткою на відстані. Вона була ненаситна та заманювала до себе не тільки мух… Дз-з-зт... Дз-з-зт... 

До вечора мої прекрасні помаранчеві очі боліли та я продовжував свої дослідження. Катя вже готувалась лягати, залишила двері у спальню відчиненими. Пастка продовжувала стояти в коридорі та заманливо світилася.  

Час діяти! Підкрався ближче. Обнюхав. І тут несподівано пролунав дз-з-зт! Пастка з’їла ще одну комаху. Лапою ткнув нахабу, проте вона вдарила у відповідь. Так сильно, що мене протрусило до кінчика хвоста. Від переляку стрибнув у повітря, звалив шапки, ледь не впав у кошик з парасольками і з гуркотом прокотився по підлозі розкидуючи черевики та капці в різні боки. 

Катя вискочила зі спальні в піжамі та масці: 

— Хулігане! Що ти робиш? Хочеш не запланованої зустрічі з ветеринарами? 

Я з образою подивився на синю штуку, яку Катя називала електричною пасткою. Вона кусалася болючіше за будь-яку смугасту муху! 

— Як ти себе почуваєш? Все добре? — запитувала у мене Катя підіймаючи на руки. Потім уважно перевірила лапи та заспокоївшись ніжно обійняла. — Отепер будеш знати, що з технікою боротися не треба. 

Моя мисливська гордість була принижена. Надія на відновлення ферми мух — спаплюжена. Ця пастка спіймала всіх моїх комах. Не залишивши жодної для розваг. Катя, помітивши це, хихікнула та ніжно додала: 

— Сніжок, мій пухнастик, не переймайся. Ти ж знаєш, що ти найкращий і завжди будеш моїм найголовнішим мисливцем! Однак техніка нам допомагає і полегшує життя. 

Та що вона розуміє про мої інстинкти? Нічого! Хоча, те що нам техніка допомагає — згоден і глянув на свій годинник (ні не на лапі, а той що на стіні), виявив, що час лягати спати. 

 
P.S. Якщо ваші Чудовиська принесли додому електричну пастку для комах  — не чіпайте її! Бережіть лапи для котлеток з лосося.