Зміна корму   

Автор: пухнастий білий кіт із яскраво-помаранчевими очима,   

у якого є принципи.  

 Я кіт й проживаю разом з Чудовиськом. Друзі Чудовиська називають її Катя, а мене – Сніжок.  Я вірний своєму улюбленому корму, так само як Катя вірна своїм ранковим чашкам кави. Але сьогодні моє Чудовисько вирішила, що весна це час для того, щоб все змінити.  

— Сніжок, ти ж любиш різноманітність? — сказала вона з підозріло доброзичливою усмішкою, ставлячи переді мною миску з незнайомими гранулами.  

Я недовірливо понюхав їх. Пахло… інакше. Не погано, але зовсім не так, як повинно бути! Я підвів голову і подивився на Чудовисько з докором.  

— Ну спробуй хоч одну! — умовляла вона.  

Докір не зрозуміла. Тож я відвернувся. Це була відкрита провокація. А я на таке не пішов, в мене є принципи. Катя почала їсти наче нічого не відбувалося. Я непомітно потягнув в легені більше повітря. Пахнуло куркою. Мені корм замінила, а собі курку залишила. Це суцільна неповага до моїх інтересів! Я теж хочу курку! Тому я сів біля неї й удав, що помираю з голоду.  

— Ти ж щойно відмовився від їжі! —  награно здивувалася вона.  

Голодний вигляд не спрацював, я перейшов до активних дій! Стрибнув їй на коліна й почав уважно спостерігати за нею та її тарілкою. Чудовисько дуже смачно їла курку. 

Я простягнув лапу.  

— Ні, бешкетнику, — обурилася Катя, — це моє! 

І моє теж! Хочеш різноманітності для мене? Почнімо з щоденної курки! Я підсунувся ближче, продовжуючи план зі стягування курки під стіл. Однак Чудовисько була непохитною та рухалася на упередження. Вона опустила мене на підлогу та пригрозила пальцем. Я блимнув очима і спробував відправити їй думку: “Я відмовився від підробки, а не від справжньої їжі! Ділись куркою!”. Жодної реакції. Йой, схоже моє Чудовисько не має телепатичних здібностей. Так закінчився голодний сніданок.  

А день минув у мовчазному протистоянні. Я демонстративно нюхав миску і нічого не їв. Чудовисько демонстративно не звертала на мене уваги. Хоча мені дуже хотілось, щоб  вона переживала. Ввечері голодний, однак величний пішов спати на шафу.   

Наступного ранку я гучно зітхав і жалібно нявкотів. Чудовисько не вміє читати думки та натяки раніше розуміла.  

— НЯяуууууу, — натяк був дуже відкритий: “Я голодний!”.  

— Котя, ну що ж мені з тобою робити… — пробурмотіла Катя і дістала зі шафи улюблений корм.  

Перемога! Я знав, що він є! Я з апетитом з’їв свою звичну їжу й гордо потерся об її руку. Можливо, Чудовисько й розумне, однак іноді їй потрібні правильні вказівки.  

P.S. Якщо Чудовисько вирішує змінити вам корм, застосовуйте тактику “Я краще помру з голоду, але не зраджу свої принципи!”. Це працює, перевірено на практиці!