Знайомство зі снігом  

Автор: пухнастий білий кіт із яскраво-помаранчевими очима, 

 який дуже обурений. 

Недільний ранок починався як завжди. Я, білий, пухнастий та величний, ліниво розтягнувся на улюбленому місці біля вікна. Чудовисько, тобто Катя, вже метушилася на кухні, варила каву і наспівувала щось про “холод і зиму”. 

З підвіконня відкривалось дивовижне видовище! З неба падали маленькі білі пушинки, які крутилися в повітрі, ніби їх хтось невидимий розкидав згори. 

Я з цікавістю спостерігав, як вони повільно осідають на землю, голі дерева та наш балкон. Вони були схожі на маленькі пухнасті створіння, що намагалися танцювати в повітрі. Мене це зачаровувало. 

Спочатку я лише дивився, потім мені закортіло їх спіймати. Я ж мисливець! Так, я знаю, що я не спіймав би пушинку через скло, але сподівався, що вони зупиняться і я краще їх роздивлюсь! Тож я тицьнув лапою по склу. Нічого! Я спробував вдарити по вікну двома лапами одночасно, але даремно! Жодна пушинка не звернула уваги на мене. 

— Сніжок, облиш, а то розіб’єш вікно! — Катя м’яко взяла мене на руки та продовжила до мене говорити. —  Дивись скільки снігу випало! 

Що випало? Сніг? Я чув це слово, але що це означає? Багато друзів мого Чудовиська мене так називали. Але ці маленькі пухнастики не мої. Я не знаю їхньої природи. 

— Тобі подобається сніг? 

Подобається? Я ще не визначився. Мені було цікаво, однак я ще не знав, чи можна довіряти цьому білому чарівництву. І головне — чи можна це їсти? 

— О, дивись скільки снігу на балконі! – сказала Катя, тримаючи мене в одній руці, а іншою відкриваючи двері на балкон. 

Я уважно подивився. Там лежало пухнасте і біле покривало, проте дивне. Розслідувати цікавеньке, це моя пристрасть. Тож я зістрибнув з її рук та рішуче ступив лапою на це біле покриття... і одразу зрозумів, що зробив велику помилку. Воно було холодне, мокре і причіплювалось до моїх лап! Я підстрибнув, розмахуючи лапами, спробувавши скинути цей підступний матеріал, але він не зникав! 

Чудовисько сміялось: 

— Ти такий кумедний! Сніжок струшує сніжок! Ха-ха-ха! 

Я з підозрою подивився на неї. Це був напад?! Холодний, несподіваний напад?! Можливо, це все її підступний план, щоб виманити мене з теплої квартири? Та знецінити мою велич? Однак тут я пригадав, що я відважний і гордий кіт! Жодний сніг чи Чудовисько не зможуть мене цього позбавити! Зрештою, я ж головний у квартирі! Я знову ступив лапою на біле покриття. Потім ще однією лапою обережно торкнувся його. Та інстинктивно спробував на смак. 

Фу! Це просто мокра вода! 

Раптом! Чудовисько набрала в руки це біле, що вона називає сніг, та кинула в мене! Я зірвався з місця, зробив величезний стрибок назад до квартири, але послизнувся і... плюхнувся прямо в цю білу пастку! Відчайдушно видираючись звідти я кричав найгрізніше “Няяяууууу!”, яке тільки міг. В теплій квартирі вже почав обтрушуватись, але це не допомагало. 

Чудовисько почало плакати. Не від того, що їй було шкода мене. Ні! А тому, що вже сміялася до сліз. 

— Ну годі, Сніжок, не можна бути таким кумедним! 

Я гордо сів і почав вилизувати мокрі лапи та хутро, удаючи, що нічого не відбулось. Продумуючи помсту для Чудовиська. А сніг... нехай собі живе на балконі. Без мене. Він холодний, мокрий і непередбачуваний. Я більше не цікавлюсь їм та не довіряю йому. 

Катя сіла поруч і почала мене гладити. 

— Ну що, невдалий жарт? 

Я не відповів. Просто гордо заплющив очі, даючи зрозуміти, що цей день я запам’ятаю на довго. Чудовисько! 

P.S. Не довіряйте няшному вигляду снігу — це справжня підступна субстанція! Але якщо все-таки потрапили у сніг стри, то стрибайте високо та гордо! Це створює ефект величного виходу з ситуації.