Знову до ветеринара!  

Автор: пухнастий білий кіт із яскраво-помаранчевими очима,   

завжди готовий до пригод. Однак ця пригода була мені зовсім не потрібна!  

Мій ранок починався спокійно. Катя (моє Чудовисько) затіяла велику битву з пилом, тобто прибирання. Я, звісно, вирішив не заважати їй і вийшов на балкона трохи подихати свіжим повітрям. Я солодко потягнувся, оглянув свої володіння і вже хотів дрімати, коли почув зловісне дзижчання. Що за нахабство? Я розплющив очі — переді мною літала смугаста муха. Моя ферма мух вже офіційно збанкрутіла. А відкривати нову в мене не було настрою. До того ж я тільки поїв. Вона була мені зовсім не цікава. Тож я просто відвернувся від цієї дивної мухи та постарався розслабитись. Та вона робила кола над моєю головою, ніби насміхалася.  

— НЯВ! — попередив я її.  

Вона не реагувала. Ну все, сама напросилася! Я зробив перше бойове махання лапою. Смугаста муха різко відлетіла вбік, однак не втекла. Вона повернулася і пішла в контратаку!  

Я відскочив на підвіконня, зробив кілька різких рухів хвостом для балансу і кинувся за нею. Бій тривав довго. Смугаста муха петляла між горщиками з квітами. Я стрибав, виписував у повітрі акробатичні фінти, але ця маленька бестія не здавалася!  

Аж раптом… Жах! Я відчув різкий укус у лапу!   

— Няяяуууууу!!!  

Що це?! Муха кусається? Це щось новеньке. Муха не зупинилася та продовжувала мене дратувати! Я розлючено випростав кігті, замахнувся… І відчув ще одного укуса! Цього разу в мою пухнасту щічку!  

Я заволав на всю вулицю, підскочив аж до стелі балкону і, не тямлячи себе, промчав до квартири. Катя, почувши мій розпачливий крик, кинула швабру і вибігла з кімнати.  

— Сніжок?! Що сталося?! Ой-ой… Ти кульгаєш!  

Я бігав квартирою, мов божевільний, стрясаючи лапою, і обтрушувався, ніби мене облили водою.  

— Ти що, у бджолиний рій встряв? — жахнулася Катя, коли нарешті схопила мене на руки.  

Вона уважно оглянула моє пухнасте тіло. Я жалібно замуркотів, показуючи свою лапку. Вона витерла мені сльози (ну, не сльози, я просто дуже драматично кліпав очима).  

— Ой-ой-ой! Скільки ж тут укусів!  

Катя відразу почала метушитися. Дістала щось заморожене з морозильної камери та приклала туди мою лапку. Було холодно та неприємно, проте я терпів. Вона почала шукати телефон, щоб подзвонити ветеринару. Подзвонила. Ветеринар щось їй сказав і вона тут же викликала таксі. Та не відпустивши мене з рук, понесла до виходу.   

Катя збігла сходами, міцно притискаючи мене до грудей. Я жалібно нявчав, повідомляючи всім навколо про свої страждання. На вулиці вже чекала машина.  

Водій, побачив, що дівчина з котом, закотив очі:  

— Із тваринами не можна!  

— У нас екстрена ситуація! Його вжалила бджола чи покусала оса. У клініці сказали, якщо більше ніж три укуси, то терміново везти до ветлікарні.   

— Ну, хоч не пес… Сідайте швидше.  

Катя влетіла до салону і притиснула мене до себе. Водій натиснув на газ. Я, чесно кажучи, не знав, що страшніше: укуси смугастої мухи чи швидкість цієї автівки. Катя ще раз поглянула на мене.  

— Біднесенький, тримайся, ми майже приїхали!  

Та я вже ледь тримаюсь! У мене щось все перед очима пливе.  

У приймальні ветеринарній клініці було багато хвостатих пацієнтів. Схоже, тут завжди аншлаг. Одним оком я вже нічого не бачив. А другим бачив: вівчарку, яка спокійно лежала біля господаря; хаскі, який скиглив, мов дитина; маленьку собачку у светрику, яка гордовито дивилася на всіх. І серед них я — благородний білий кіт. Який (смішно та соромно казати) постраждав від мухи!   

Мене швидко викликали до кабінету.   

— Бідненький, — сказала медсестра, коли ми зайшли.   

Лікар був чоловік. Він поглянув на мене:  

— Ну що, герой, з ким боровся? Із бджолою чи осою?  

Бджола?! Оса?! Це хто? Ці люди точно дивні. Вони що?! Навіть мухам дають імена? Оса чи бджола! Це був справжній агент повітряного спецпідрозділу! Смугаста муха!   

Лікар уважно подивився на мене. Обробив запалення.  

— Ну що, жала бджіл відсутні! Героє, не варто було чіпати ос!  

Звісно, не варто! Та хто ж знав, що вони такі злі?!  

Мені зробили два уколи (я ображено нявкнув), дали таблетку від набряку і...  

Натягнули шийний комір!  

— Ніііі! — заволав я, але Катя вже тримала мене в обіймах і заспокоювала.  

— Ти мій сміливий маленький герой, — ніжно сказала вона.  

Ну, якщо герой, то я готовий пробачити комір… Тимчасово!  

До дому ми вже їхали автобусом. Я був у Каті на руках у принизливому комірі та в глибокій образі. Катя намагалася мене втішити:  

— Ну все, Сніжок, скоро тобі стане краще! Ти мій герой! Мій гарний та ідеальний пухнастик.   

Гмм…  

Після повернення додому Катя поставила переді мною тарілку смаколиків.  

— Ти заслужив!  

Я понюхав. Мені було не зручно в комірці. Тож, на час приймання їжі Катя комірець із мене зняла. А потім знову натягнула це приниження на шию!   

Я поглянув на себе у дзеркало: я виглядав, як розчарований качан капусти в тарілці. Коли це нарешті закінчиться?!  

Вже перед сном Катя чухала мене за вушком і тихо шепотіла:  

— Наступного разу не чіпай, добре?  

Я гордливо на неї подивився у своєму шийному комірі. Пфф. Що значить не чіпати? Я їх не боюсь, хай вони ховаються від мене. Катя зітхнула.  

— Ось характер! Ну, що ж… Принаймні, я знаю, як тебе потім рятувати!  

Подивимось… Якщо вони знову прийдуть, я буду готовий! І більш обережний.  

P.S. Оси та бджоли — це не мухи та не іграшки! Якщо бачите одну, будьте пильними: їх точно більше! Найкраще не чіпати цих смугастих гадів!