Святкування завершення сесії 

Автор: пухнастий білий кіт із яскраво-помаранчевими очима,  

який завжди готовий до святкових пригод. 

Мої та Чудовиська страждання нарешті завершилися. Так думав я, коли ми у двох мирно поспали до десятої ранку. Потім смачно поїли. Але вона як заверещить. 

— Йоху! Перша сесія завершена! Треба це відсвяткувати! — Катя вхопила мене на руки, та почала кружляти. 

Якщо ви думаєте, що святкування сесії — це просто привід випити кави з тортом і подивитися фільм, то ви точно не знаєте мого Чудовиська на ім’я Катя. Вона істота творча й емоційна, відзначає важливі події так, щоб навіть я, Сніжок, пам’ятав їх надовго. 

Так! Вона здала всі іспити достроково й навіть отримала декілька «відмінно». Ще вранці я відчув спокій та щастя. Та вже обідом все стало звичайно метушливим. Катя бігала квартирою, наспівуючи пісню, розмахуючи переліком справ і розмовляючи сама з собою. 

— Торт! Треба купити торт! І обов’язково м’ясо для Сніжка. Це ж наше спільне свято, — заявила вона, подивившись на мене. 

Я підвів голову з подушки, на якій дрімав, і недовірливо дивився на неї. М’ясо? Для мене? Цікаво, цікаво. 

Для початку вона позбирала обгортки з шоколаду та витягнула пилотяг зі хвостом. Почалось швидке грандіозне прибирання. Потім розбризкала по стінам якусь рідину. У кімнатах раптово запахтіло лимоном, а всі мої шерстинки, дбайливо розкидані по підлозі, зникли. Я, звісно, не міг цього терпіти й втік під диван. 

Дивно, але квартира стала ідеально чистою, дуже швидко. Потім Катя дістала з шафи стару гірлянду й повісила її над вікном. Світло мерехтіло різними кольорами, нагадуючи про новорічні свята. 

— Святковий настрій — це головне, — сказала вона, дивлячись на мене. 

Потім вона вирушила до крамниці, залишивши мене вдома господарем ситуації. Я скористався моментом і виліз на стіл, щоб оцінити, які сюрпризи вона приготувала. Але на столі нічого цікавого не було — лише перелік покупок і записка: «Купити куряче філе для Сніжка». Лосось був би краще, але і від курочки не відмовлюсь. 

За годину вона повернулася із величезними пакетами. І, о диво, з них почав доноситися чудовий запах м’яса курки. Я відразу почав облизуватися. 

— Тримайся, Сніжок, ще трохи, і ти отримаєш своє частування, — засміялася Катя, побачивши моє нетерпляче муркотіння біля її ніг. 

Нарешті все було готово. На столі з’явився великий торт із кремом, кілька тарілок із закусками та… моя особиста святкова тарілка з курячим філе, дрібно нарізаним. 

— Ну що, друже, святкуємо? — урочисто спитала Катя, наливаючи шиплячий напій у бокал. 

Вона сіла за стіл й увімкнула музику. Ми сиділи поруч: вона їла свого торта, а я з апетитом наминав свою порцію м’яса. Це було дивовижно. 

Але справжнє свято почалося, коли Катя вирішила станцювати. Вона підвелася й почала крутитися посеред кімнати, вигукуючи: 

— Сесія завершена! Я вільна! 

Я спочатку здивовано дивився на неї, а потім вирішив приєднатися. Я спробував стрибнути на її руки і вона вчасно зреагувала підхопивши мене. Разом ми зробили кілька кіл під веселу музику. 

— Сніжок, ти найкращий партнер у танцях! — сміялася вона. 

Після такого насиченого вечора ми розташувалися на дивані. Катя взяла книгу, а я згорнувся калачиком поруч із нею, задоволений і ситий. 

— Знаєш, Сніжок, усе було б не так весело, якби не ти, — тихо сказала вона, проводячи рукою по моєму хутру. 

Я тихо замуркотів. Так, у кожного Чудовиська повинен бути кіт, щоб усі святкування ставали незабутніми. 

Я думав, що на цьому все закінчиться, але тут у двері подзвонили. Я насторожено звівся на лапи. Катя кинулася відкривати, і на порозі з’явилися… її студентські друзі! Їх було багато — настільки багато, що я навіть не зміг порахувати. А я вже вмію рахувати до дванадцяти. Хтось тримав у руках пакети зі смаколиками. А один був з чохлом, що нагадує гітару. 

— Ура! Святкування продовжується! — вигукнула Катя й почала обіймати кожного, хто заходив до квартири. 

— Ого, навіть гірлянда є! — сказав один із її друзів. 

— І кіт! Який він пухнастий! Це теж частина святкування? — засміялася дівчина, показуючи на мене. 

Я глянув на неї із гідністю й сів на своє місце біля тарілки з філе. 

— Це Сніжок. Він — головний у цьому домі, — серйозно відповіла Катя. 

Її друзі посідали хто де. Одні — на дивані, інші взяли стільці з кухні, а ще кілька людей із тарілками в руках утворили гурт навколо гітари. Почалася пісенна вечірка. Катя сміялася, співала й обіймала своїх друзів, а я… я вирішив, що мені час показати свої королівські манери. 

Я гордо походжав серед гостей, інколи зупиняючись, щоб дозволити себе погладити. Найсміливіші з них навіть пробували заманити мене шматочками м’яса, але я поглядав на них злегка презирливо: «У мене є власна тарілка з кращими частуваннями». 

— Слухайте, а Сніжок — справжній аристократ! — сказав один із хлопців. 

— Із таким виглядом, ніби він готував Катю до іспитів — пожартував інший. 

Свято тривало кілька годин. Усі були щасливі, наспівували й танцювали, а я навіть дозволив одній із дівчат узяти мене на руки. Вона лагідно погладила мене за вухом і сказала: 

— Катю, твій кіт —  дивовижний! 

— Я знаю, — гордо відповіла вона. 

Коли гості почали розходитись, я вже дрімав у своєму улюбленому кріслі. Катя підійшла, тихо взяла мене на руки й прошепотіла: 

— Сніжок. Це було неймовірно, правда? 

Я сонно замуркотів у відповідь. Свято вдалося. І я, як справжній господар цього дому, переконався, що всім було добре. 

P.S. Якщо ваше Чудовисько занадто радіє закінченню сесії, готуйтеся до того, що і святкування буде занадто гучне. Проте це зовсім не погано — на вас чекають смачна їжа, обійми й дивовижна різноманітність розваг.