Генеральне прибирання

Автор: пухнастий білий кіт із яскраво-помаранчевими очима,

 який точно знає, що порядок у домі — це міф.

Ще сонний, я зранку відчув, що щось йде не так. Моє Чудовисько, Катя, прокинулася раніше, ніж зазвичай, озброїлася ганчіркою та якоюсь підозріло пахучою пляшкою й гучно заявила:

— Сьогодні у нас генеральне прибирання, Сніжок!

Прибирання мені знайоме. Воно ніколи не обіцяло нічого доброго. А генеральне прибирання... Це два слова, які можуть перетворити звичайний спокійний день на справжній хаос. Я миттєво заховався під диваном, щоб спостерігати за розвитком подій із безпечного укриття.

Катя почала з того, що взяла мій улюблений килимок біля вікна. Той самий, на якому я так люблю валятися, ніжачись у сонячних променях.

— Пробач, Сніжок, але тут пилу більше, ніж шерсті, — сказала вона, витрушуючи килимок.

Пилу більше, ніж шерсті? Це що, докір?

Потім вона дістала пилотяг. Ах, цей монстр, який завжди намагається проковтнути мою лапу та гарчить, наче сердитий лев. Я одразу пересунувся з-під дивана на підвіконня.

— Не бійся, це лише на декілька хвилин, — заспокоювала Катя, ніби я колись повірю цим словам.

Пилотяг проїхався всією квартирою, зазираючи у кожен куточок. Я старався не дивитися на нього, зберігаючи гідність.

Після пилотягу почалося ще гірше. Чудовисько витягло коробку з речами, які я давно вважав своїми. Мої іграшки! Моя стара й улюблена коробка, в якій я так любив ховатися!

— Це приберемо, це теж... А от це... — Вона задумливо покрутила в руках мій м’ячик із дзвіночком. — Гаразд, це залишимо.

Залишимо?! Моє Чудовисько реально не розуміє цінності деяких речей. Мою обдерту мишку без хвоста й коробку потрібно залишити! А цей м’ячик із дзвіночком — мені він ніколи не подобався.

Потім почалася обробка всіх поверхонь. Вода, ганчірки, якісь хімічні засоби. Моє підвіконня заблищало так, що я навіть задумався, чи можна тепер на нього стрибати, щоб не залишити слідів.

А потім… вона дісталася до мене.

— Раз ми все чистимо, то й тебе треба привести до ладу, — сказала Катя з загадковою посмішкою.

Що? Мене? Я одразу спробував сховатися під столом, але вона виявилася швидшою. За кілька хвилин я опинився у ванній.

— Лише кілька крапель шампуню — і ти будеш, як новий, — запевняла вона.

Шампунь! Вода! Моє обурення не мало меж. Я намагався вирватися, нявкав щосили, але Катя була непохитною.

Коли я нарешті вискочив із ванної, мокрий і пухнастий водночас, одразу почав вилизуватися, щоб повернути собі звичний вигляд. Катя сиділа поруч, тримаючи в руках рушник.

— Ну все, тепер ти найчистіший кіт у світі, — сказала вона, торкаючись мого носа.

Я не був певен, що хочу бути найчистішим. Це звання не вартувало таких жертв.

Коли я думав, що найстрашніше — це пилотяг і ванна, Катя приступила до наступного етапу хаосу. Вона встала посеред кімнати, подивилася на штори й промовила:

— Ну що, Сніжок, тепер займемося шторами.

Шторами? Я уважно подивився на них. Вони висіли там, де й повинні, створюючи затишну тінь, ідеальну для денного сну. Здавалося б, навіщо їх чіпати? Але думки Чудовиська не піддаються логіці.

Катя взяла стілець і почала знімати штори, що супроводжувалося голосним шарудінням тканини та її коментарями:

— Ой, тут стільки пилу! Як ти тут взагалі дихаєш, Сніжок?

Дихаю чудово, хотів було відповісти я, але замість цього виразно глянув на неї з підвіконня.

Знявши всі штори, Катя відправила їх у пральну машину. А я вирішив знову змінити місце спостереження, цього разу заховавшись за кріслом. І спокійно там вилизався.

Коли пральна машина запрацювала, почалася наступна фаза прибирання — миття вікон.

— Треба, щоб усе було чистим і світлим, — сказала Катя, беручи відро з водою й довгий інструмент із гумкою, який вона називала "склоочисником".

Я все ще сидів за кріслом і спостерігав за цим божевіллям. Катя з ентузіазмом мила кожне вікно, протираючи їх до блиску. У якийсь момент вона навіть висунулася назовні, щоб помити зовнішню сторону. Я глянув на це з легким жахом.

— Дивись, як гарно! — радісно сказала вона, закінчивши з першим вікном.

Я примружився. Так, скло стало настільки прозорим, що я майже його не бачив. Недивно, якщо я одного разу вріжуся у нього.

Коли вікна були вимиті, Катя повернулася до машинки за випраними шторами. Вона їх дістала та акуратно розважила назад, милуючись результатом.

— Ось тепер зовсім інша річ! Світло, чисто та красиво!

Світло – так. Гарно – можливо. Чисто – ненадовго.

До кінця дня квартира стала ідеально чистою. Чудовисько було втомлене від роботи, а я втомлений від необхідності спостерігати за цим марафоном прибирання. Катя сіла на диван і, подивившись на мене, сказала: