68 Спогади

Автор: пухнастий білий кіт із яскраво-помаранчевими очима, 
який пригадав перше життя. 

У моєму житті могло би бути все вивірено та одноманітно. Проте я живу з Чудовиськом, яке мило себе називає Катею. І поряд з нею мені довелось пережити багато дивного. Однак багато не означає, що нічого більше не відбудеться. 

Все почалося, як наш звичайний день. Зранку Катя погодувала мене та сама поснідала. Але після сніданку її напевно вкусила комаха, бо вона почала метушитися. Не треба великих розумових здібностей, щоб зрозуміти, що вона щось старанно шукала. Може вона залишилась голодною? І тепер, як хижак винюхує чим би поживитись?  

Мої підозри підтвердились, коли вона почала все діставати із шафи. Мені здалося, що вона винюхала мій захований шматок курки на голодний день... Напружився, однак швидко розслабився. Мені ж не шкода запасів, аби підгодувати її. Навіть гордість узяла за моє Чудовисько! Виявляється, у неї чутливий ніс, раз знайшла схованку, адже я надійно запхнув м'ясо між шарами білизни. 

Проте зарано радів. Катя знайшла якусь довгу білу тканину і зачинила дверцята шафи так і не дошукавшись до моєї курки. Ну і добре! Мені більше дістанеться.  

Чудовисько завернулась в простирадло, стала дивно ходити і з невдоволеним обличчям заглядати до дзеркала. Мені було все зрозуміло. Вічно ходить голодною, а тепер і сил немає нормально просуватися кімнатою. Я підійшов до шафи і відкрив його лапою, щоб запросити Чудовисько продовжити пошуки моєї курки.  

— Сніжок, що ти мені хочеш сказати? Що треба ще щось пошукати в шафі? 

О, так, розумне Чудовисько. Шукай курку, вона зараз тобі потрібніше ніж мені.  

— Ну добре давай ще пошукаю! 

Катя бадьоро підійшла до шафи. Видно, думки про їжу додають їй сил. Вона занурилася в пошуки глибше, дістала золоту стрічку й одразу повеселіла. 

— Сніжку, а ти мав рацію, цього дійсно не вистачало! — вигукнула Катя, схопила мене на руки та зацілувала... Я ледь вирвався з цих обіймів. 

Золота стрічка? Що відбувається? Чому Чудовисько радіє речі золотого кольору більше ніж їжі? Напевно, це риторичні питання. Проте поведінка мого Чудовиська була не типова, а тому вмостившись на дивані вирішив уважно спостерігати за нею. 

Катя витягнула зі скрині: яскраві прикраси і величезний комір із блискучими камінцями. Взяла до рук різні олівці, та почала старанно обмальовувати очі дивлячись в маленьке дзеркальце. Напевно я виглядав стурбовано, бо вона вирішила трохи прояснити ситуацію: 

— Сніжку, не дивись так. Усе добре, просто мене запросили на костюмовану вечірку, — весело мовила Катя. — От роблю костюм із підручних засобів.  

Вечірка це добре! Особливо добре, що не у мене в квартирі. Проте не дуже зрозуміло, що значить “костюмована”? Піжамну бачив. Однак навіщо простирадло, якщо можна вдягнути діловий костюм, який вона іноді вдягає на роботу?... 

— До речі цей чорний олівець найкраще мені підходить, — пробурмотіла Чудовисько собі під ніс і з усім знайденим добром пішла у ванну. Там вона ввімкнула музику. Звідти почувся тихий дзвін. Потім дивні барабани. А далі протяжна мелодія, ніби вітер гуляв серед піску. 

Мені здалося, що ця музика… знайома. Добре знайома. Але не міг згадати, звідки. Від напруги в голові з'явилося непередаване відчуття.... Мої думки завмерли. Смикнулося одне вухо. Потім друге. Хвіст доєднався до вух та сам собою випрямився. Перед очима промайнули: золотий пісок, яскраве сонце, зелені пальми, величні кам’яні трикутники і... коти. Багато поважних котів. Я знав чи відчував, що жоден із них не куштував сухого корму. Їхній раціон складався виключно зі свіжого м’яса та риби. 

Усі коти сиділи гордо і я був один серед них. Там були і дивно вдягнуті Чудовиська. Вони нам шанобливо кланялися та підносили дари. Моя спина повільно випросталась, тому що відчувала: так правильно; саме так і повинно бути... 

— Сніжку!  

Нічого не відповів. Бо збагнув… Десь дуже-дуже давно… Може в моєму першої житті, я був головним там де коти керували Чудовиськами. Може  ця традиція ослабла, а може й зовсім загубилася. А мені хотілося досхочу насолодитися цим моментом. 

— Сніжку! Гей, що це з тобою? 

Розплющив очі. Переді мною стояла Катя, але виглядала вона точно як Чудовисько з моїх спогадів. Гарно замотана в простирадло. На її голові блищала золота прикраса. Очі були підведені довгими чорними стрілками. На шиї красувався широкий золотий комір. На руках багато різних прикрас.  

— Нряу?! — вирвалось в мене. 

Обережно роззирнувся довкола. Ми були в нашій квартирі.  

— Ну як тобі? Я схожа на Клеопатру! — вигукнула вона рухаючись дзи́ґою, щоб мені було краще її розгледити. 

Щоб підтвердити, чи спростувати це мені потрібно було б знати хто така ця Клеопатра. А я не знав. Тому просто заплющив очі, в надій повернуся до моменту, де мені складають шану. Проте нічого не виходило: музика закінчилась, а Чудовисько зіпсувала весь момент своїм нахабним бажанням фотосесії. За що й отримала погляд невдоволеного імператора з помаранчевими очима. 

— Чому ти мені показуєш невдоволену мармизу. Я що не варта, щоб з тобою сфотографуватися? Клеопатра була вродливою, освіченою володаркою Єгипту... 

Ну добре! Катя за мірками Чудовиськ гарна, Начебто освічена. Має багато речей, може і є щось схоже на “Єгипет”. Плюсів було багато, тому вирішив проявити величне милосердя. І дозволив зробити зі мною купу фотографій.  

А ввечері Катя просто насипала цілу гору сухого корму. Сумно подивився на свою миску. Перевів погляд на неї. Нажаль епоха дійсного поклоніння котам завершилась. І для мене залишилось таємницею: якщо вона так хоче бути схожою на Клеопатру, то чому вечеря аж ніяк не фараонська?