66 Нічне бачення

Автор: пухнастий білий кіт із яскраво-помаранчевими очима,  
який чудово бачить у темряві.  
  

Ви знали, що Чудовиська дуже дивні істоти? Я ні! Ну, я розумів, що вони відрізняються від нас котів. У них не має: лапок, хвостів... вуха стирчать з боку голови й вони не вміють ними рухати... Проте моє Чудовисько, на звичайне ім’я Катя, начебто намагалась навчитися, але в неї так і не вийшло. 

Сьогодні я хочу записати у свій щоденник свої спостереження, які хочу зафіксувати та поділитися з вами. Для чого? Бо це допоможе виживати в світі де котам потрібно жити з Чудовиськами поруч. 

Я давно вже помітив, що вдень вони бачать нормально. Розслаблено ходять, оминають меблі, знаходять свої олівці, ручки, чашки, телефони й навіть дрібненькі штуки, які у них випадково падають на підлогу. 

Але щойно настає ніч… Чудовиська сліпнуть. Всі без винятку! 

Весь тиждень Катя засиджувалася за ноутбуком допізна. І вчорашній день не був виключенням. На дивані лежали: конспекти, книги, ноутбук, різні із писані папери, ручки різних кольорів, кружка з холодним чаєм... тобто все окрім мене. Я там не лежав. Скромно сидів притиснувшись до неї та виконував важливу функцію: підтримував її муркотінням. А це важка робота. Жодне Чудовисько ще не змогло це виконати. 

Катя щось друкувала, щось писала, щось бурмотіла та багато позіхала:  

— Так, так. Ще трішки… залишилось, всього одне питання пропрацюю і потім спати… 

Звісно треба лягати спати, годинник на стіні відмахував вже другу ночі. Через час мені вже час вставати ганяти злиднів кімнатою. Проте продовжував муркотіти, щоб Катя доробила свої справи. На минулому тижні не підтримував її муркотінням, так вона заснула і нічого не зробила, а вранці ледь не плакала. Ні. Треба так треба, тож в зовсім не зручному положенню продовжував муркотіння. Нарешті Катя закрила ноутбук.   

— Все. Спати. 

Потягнулася та пішла вимикати світло. З цим вона чудово впоралась. А от далі... Ну що очікувати від сліпого Чудовиська?  

Я спокійно йшов за нею коридором, прекрасно орієнтуючись у квартирі. Після вимкнення світла, темрява, що заповнила простір, для мене не була проблемою. Я все бачив так же чудово, як вдень: кожен кут, кожен силует, кожну небезпеку. 

Катя ж обережно йшла, витягнувши руки вперед, ніби досліджувала печеру. Втомився пересуватися зі швидкістю равлика і вирішив її обігнати. М’яко та безшумно зі своєю вродженою елегантністю випередив Чудовисько.  

— Ай! 

Озирнувся. Катя врізалася в стілець. Як? Він же стоїть тут щодня. Я ковзнув повз її ноги. Щоб роздивитися у чому справа.  

— Йой! 

Катя відскочила від стільця, та настала на хвіст. А потім здригнулася та заїхала мені ногою під живіт.  

— Ня-я-я-у! — закричав я від несподіваної болі. 

— Ох… Сніжок, де ти? — сказала вона з провиною в голосі, а потім різко додала. — Не плутайся під ногами в темряві! 

Що значить не плутайся? Краще дивись уважніше! Сліпе Чудовисько! Сів мовчки просто перед нею. З докором дивився їй в очі. Катя ж дістала телефон з кишені включила ліхтарик та почала освітлювати кімнату. 

Світ моїх очей у темряві, мабуть, виглядав трохи містично, бо Катя раптом здригнулася. 

— Боже, Сніжок, ти мене налякав! 

Налякав? Як? Сиджу на місці. Хвіст тримаю в безпеці поряд. Спостерігаю з легким співчуттям. Спокійно вичікую тут, щоб пропустити тебе до твого ліжка.  

З телефоном вона доволі швидко сіла на край ліжка.  

 — І як ти так добре бачиш уночі?.. Може тому, що ти любиш їсти лосося? 

Може. Давай, щодня його коштувати. Швидко застрибнув на ковдру. Та завів сонне муркотіння. Катя під нього і заснула. 

Тюк, годинникова стрілка показувала три години ночі. З кухні пролунав дивний звук. Я миттєво підняв голову. Очі широко відкрились. Вуха напружилися та описав коло вперлись вперед. 

Небезпека. Я стрімко помчав у темряву, поки Катя перелякано сиділа та шукала на тумбочці телефон для світла. 

— Сніжок?.. Що там?.. Знову кажан? 

Якщо кажан, то було би чудово. Я вже був на кухні та ретельно перевіряв місцевість. Тиша. Лише біла фортеця, на ім’я холодильник, трошки гуділа. Із незвичного: на полу лежала ложка, яку Чудовисько раніше неохайно поклала на гірку посуду в раковині. 

— Йой, ложка! Схоже це вона пересунулась з раковини на підлогу та здійняла металевий галас. — Підтвердила мої думки Катя. — Гаразд, я спати. Сніжок, ти зі мною? 

Ні. Третя ночі, треба перевірити всі куточки квартири. Та зі швидкістю шаленої лисиці побіг здійснювати щоденний план безпеки. 

P.S. Якщо ваші Чудовиська вночі погано бачать, не засуджуйте їх. Вони не винні, що не такі досконалі, як ми коти. Проте не лежіть посеред кімнати та не лякайте їх очима, що світяться... і не починайте нічний забіг о третій ранку. Хоча, чого це я… останнє можна, навіть треба.