Лист до Святого Миколая

Автор: пухнастий білий кіт із яскраво-помаранчевими очима, 
який вирішив, що повинен написати листа. 

День почався зовсім звично, як для вихідного. Катя сиділа на кухні за столом із чашкою напою та старанно виводила ручкою на білому аркуші. А я, лежачи на підвіконні, удавав, що її справи мені абсолютно не цікаві. Насправді ж я придивлявся до кожного рядочка. Схоже моє Чудовисько писала лист до Святого Миколая... 

— Дорогий Миколаю… — перечитувала вона вголос. — Цього року, я старалася бути чемною… і сподіваюсь мені це вдалось… І хотіла б попросити для себе подарунок… та звісно для Сніжка! 

Я нахилив голову та напряг вуха. Попросити? Подарунок? Для мене?  

Так, здається, минулого року вона вже таке робила. Я тоді подумав, що це людські забавки, але потім, на ранок… знайшов під своєю подушкою духмяну мишку. Я тоді не зрозумів, відкіля вона взялася. Я всі свої іграшки знаю. А Катя побачивши мою здивовану мармизу тоді підказала: 

— Не впізнаєш цю мишку? Сніжку, ти ж був чемним весь рік, от тобі Святий Миколай під подушку її поклав! 

Був чемний в тому році? Так. І мишка була чудова. Я ганяв її місяць, доки повністю не розгриз... А в цьому році я був чемним? Так!!! Не знаю, як в минулого року дідусь пройшов повз мене. Однак, схоже листи до нього доходять! Він їх читає та виконує! Якась не зрозуміла система, але для перевірки мені потрібно написати свого листа! 

Доки Чудовисько продовжувала писати, я прийшов до неї та велично вмостився на столі поряд. Уважно та довго дивився то на ручку, то на аркуш. Катя зупинилася та з усмішкою сказала мені: 

— Сніжок, ти так зацікавлено дивишся, наче хочеш погратися з ручкою. 

Я відвернувся.  

— А може ти теж хочеш написати листа Миколаю? 

Я повернувся зустрівся з нею очами та замуркотів. Яке все ж таки розумне у мене Чудовисько. Вона подала мені ручку. Обережно торкнувся її лапою. Ручка покотилася. Притиснув її другою лапою. Зупинив. Але писати нічого не виходило. Ручка виявилась дуже слизькою для моїх лап. Для вертикального положення почав підтримувати зубами. 

— О, ні, ні, ні... Ти себе так зуби зламаєш, — сказала Катя забираючи ручку із моїх лап. 

Чудовисько! Як же я лист буду писати? Ану віддай! Не віддала... Залишила мене одного сам на сам з аркушем. Поки я думав, чим же мені продовжувати писати листа. Катя повернулася з маленьким шматком воскового олівця синього кольору! 

— Ось, тримай! Гадаю з таким ти зможеш впоратися! 

Поклав лапу зверху, провів у сторону й олівець лишив слід... О! Гарно! Цим я зможу писати! Дякую, Катруся! 

Вона виділила мені чистий аркуш і я почав створювати лист за допомогою кривих ліній, гострих кутів та встиг залишити кілька плям від подушечок лап. 

З боку це виглядало ніби я просто хуліганю. Проте Катя знала, що це не забавки. А я чітко знав, що хочу написати. У моїй голові текст виглядав так: “Дорогий Святий Миколаю! Минулого року я був чудовим котом, і ти подарував мені мишку. Дякую за цю чудову іграшку. В цьому році я теж був хорошим котом. Все таким же величним, заможним, вправним, білим, який завжди готовий захищати Катю. Прошу, залиш під моєю подушкою нескінченого лосося, няу, будь ласка. А ще трохи терпіння, бо з галасливим Чудовиськом його треба багато. Дякую. Твій пухнастий друг з помаранчевими очами. П. М. Якщо Катя добре себе вела, тоді поклади їй під подушку нескінчену шоколадку!”. 

Шкряб. Шкряб-шкряб. На папері з’явився напис. Я оглянув його, він виглядав зовсім не так, як я це уявляв. Можливо Миколай приймає електроні листи? Набити текст мені буде легше ніж написати від лапи. 

Катя побачила, що я сиджу, та уважно переглядаю лист притиснувши його лапою. 

— Сніжку… ти перевіряєш що, написав? — здивувалася вона. 

Я гордо підняв хвіст. Так. Тепер і я офіційно заявив про свої бажання. Катя засміялася, погладила мене й поклала мій лист поруч зі своїм. 

— Ну гаразд. Я не розумію... Напевно це написано котячою мовою, але передамо обидва листа. Раптом Миколай розбере. 

На цьому і розказувати більше нічого. День закінчився серіалом та несмачною вечерею. А от ранок почався з дивних звуків у коридорі. Катя побігла босоніж і кричала: 

— Сніжку, зустрічай! Святий Миколай прийшов!  

Я миттю підскочив і побіг за нею. Стоїмо в пустому коридорі дивимося один на одного.  

— Ну от, не встигли... схоже вже і пішов! А давай подивимося під подушку. 

Прийшов? Пішов? Йой, як же це так?! Я що? Знову прогавив? Ми швидко побігли до своїх подушок. Під моєю був пакунок з якого стирчав хвостик. Лососевий хвостик. Розриваючи папір кігтями, окрім лосося, знайшов маленьке саше з котячої м’яти. Дякую Миколаю, Ви знаєте як догодити коту. 

Подивився на Катю. Мені ж цікаво, що для неї підготував святий дідусь. Вона відсунула свою подушку, а там лежала велика шоколадка та пухнастий набір з шапки, шарфу та рукавичок. Схоже і вона добре себе вела.  

Ми від радості почали бігати по кімнаті, як скажені. Коли перша радість минула, ми всілися разом на кухні: я гриз лосося, вона їла шоколадку. І обоє були дуже щасливими, поки ласощі не закінчилися. А коли закінчилися — просто щасливими. Миколай хоч і розуміє котячу мову і святий, але не всемогутній.  

P.S. Якщо у вас є мрії, не бійтеся промуркотіти або записати їх. І подарунки точно знайдуть дорогу до ваших лапок.