52 Великдень

Автор: пухнастий білий кіт із яскраво-помаранчевими очима,  

який допомагав створити свято. 

У житті кожного кота є періоди спокою і періоди шаленства. Я гадав, що після шалених зимових місяців Чудовиська та мого співочого березня настав період спокою. Але Чудовисько, на миле ім’я Катруся, знову почала робити незрозуміле і дуже галасливе. Я відчував вусами, дещо назріває. 

— Сніжок, сьогодні чистий четвер і у нас з тобою багато планів! Прибрана квартира, ти з підстриженими пазурами, а я з чистою головою та тілом, — вона загадково усміхнулась та з радістю додала, — поїдемо до бабусі!   

Бабуся Чудовиська, звісно, сувора та багато чого мені забороняє: їсти зі столу, ганяти клубки ниток, лежати на її ліжку...  

— ... Скоро Великдень! Ми там побудемо всі вихідні, тобі там сподобається!— продовжувала вона мене вмовляти.   

Сподобається мені? Чи тобі? В тебе очі світяться, майже як у мене вночі. Ну добре. Бабусина хата має багато схованок та цікавинок. Знайду чим там зайнятись.  

Катя, від самого ранку, металася квартирою спочатку зі звичайним пилотягом, далі з ганчіркою та бризкалкою. Потім зібрала сумку зі своїми речами, сумку з моїми речами.  

Настав час мого приниження, тобто підстригання пазурів, а потім їх шліфування. Мені ця процедура дуже не подобається, але Катя робить це лагідніше ніж в ветеринарній лікарні. Тож. я трохи обурено пробурчав, тільки як нагадування, що це неподобство я витримую, тільки з поваги до неї. Потім я сховався та добре вилизався, щоб заспокоїтись. Та спокій так і не стався. Чудовисько одним рухом вихопила мене зі схованки.  

— В квартирі все охайно. А нам потрібно вирушати! Сніжок, ти готовий? — вигукнула вона та не зачекавши відповіді запхала мене в переноску.  

Подивившись на мою невдоволену мармизу, здогадалася вкинути мені мою улюблену мишку. За нами заїхав тато Чудовиська. Він поважно привітався та відніс до автомобіля. Моя королівська велич була врахована.   

Дорога пройшла спокійно, але дуже довго. Були зупинки, мені давали трохи розім’яти лапи, наливали воду у миску. Однак я не пив, не зрозуміло коли буде можливість справити нужду. Тож терпів. В дорозі навіть втратив пильність та трохи поспав. Приїхали до якогось будинку (Катя запевняла, що бабусиного) і почалося моє кілька денне жахіття…  

Мені подобається гуляти вулицею. Тож в моїх грандіозних планах було добре провести час ззовні. Але цього не сталося. По-перше, було вже темно. По друге, це не та бабуся у котрої я бився з клубком. Це якась інша бабуся і в неї є подвір’я де я міг би розім’яти лапи, але там був пес. Маленький, старенький, але з гонором вовка. Ми з ним познайомилися коли мене в переносці витягли з машини і поставили на землю. Пес бігав, нюхав мою в’язницю, гавкав і намагався залізти всередину. Мене це не вразило, але зачепило. Замкненість не дорівнює безпорадність. Я просто виставив лапу крізь ґрати і торкнув його ніс. Легенько, хоча дуже впевнено. Пес одразу згадав, що у дворі є будка.   

Бажання гуляти відпало. Але з’їсти смачненьке — з’явилося. Бо коли мене занесли до хати з кухні пахло сирим м’ясом. Вже місяць я не чув цього п’янкого аромату. Чудовисько дотримувалася поста, тож найкраще що добре пахло у нас вдома був мій корм. 

Як тільки мені відкрили можливість вийти з ув'язнення, я цим відразу ж скористався та пішов на пахощі. Незнайоме Чудовисько обробляла сиру курку. Я потерся об ноги і з усією повагою подивився незнайомці в очі. Бабуся Каті під номер два, все зрозуміла:  

— Що котик, м'ясо тобі пахне? Хочеш шматочок?  

Вона протягнула шматочок курки. Я з вдячністю отримав цей спеціальний, офіційно затверджений знак поваги. О, дякую, жінко... сама чудова Чудовисько з Чудовиськ. Як же скучив за м'ясом. М-М-м-м-р-р. Це моя нагорода ласощами за довгу дорогу. Хоча я намагався виглядати розслаблено і велично, але мій хвіст тремтів від напруги. 

— Бабуся не треба годувати Сніжка сирим м’ясом! Це небезпечно!  

Що?! Чудовисько! Сама не даєш і іншим забороняєш? Я подивився на Катю з докором та з надією на жінку.  

— Чого боїшся? Що потім не буде їсти нічого окрім м’яса Чи хвороб? Не хвилюйся, це не зашкодить йому. У кішок травний тракт набагато коротший, а рівень кислотності в шлунку вищий, ніж у людей, тому у патогенів і паразитів менше шансів провести в організмі кота достатньо часу, щоб викликати у нього захворювання.  

Катя втупилась на бабцю так, що навіть я зрозумів, що офіційне м’ясо закінчилось... Ех. Чудовисько! Залишила мене без смаколика, а сама продовжила розмальовувати яйця наче нічого важливого не відбулось.  

Моя перевага як хижака в тому, що я можу вичікувати момент для помсти нескінченно довго. Я уважно дивився, як вона клала яйце в киплячу каструлю з цибулевим лушпинням, а потім через деякий час виймала. Мені здавалася це смішним та дурним. А от коли вона почала наліплювати кольорові блискітки з ХВ... Зізнаюсь, я провів перший етап операції з помсти. Тільки Катя відволіклася, як я влучним ударом лапи звалив крашанку зі столу. Вона швидко зникла під кухонною шафою. На мене витріщилися дві пари очей. Я не ризикнув видавати плани помсти, тож сидів наче я до цього не маю ніякого відношення. Чудовиська подивились на підлогу, нічого не побачили та продовжували готуватись до свята.  

А помста почалася в ночі. Коли всі солодко спали, я викотив крашанку та почав ганяти хатою. Звук шкарлупи та моїх кігтів добре розлітався. Катя сонно:  

— Сніжок, нащо ти це робиш? Ніч на дворі! Дай поспати.  

Ціль досягнута. Чудовисько покаране. Я сховав крашанку, на всяк випадок. Та прийшов спати на її подушку.   

Наступний день пройшов в очікуванні м’яса. Але до самої ночі воно не з’явилось. Були кулічі, по яким я пройшовся поки вони були теплі та залишив відбитки на білій глазурі коли вони охололи.