48 Лазерний промінь

Автор: пухнастий білий кіт із яскраво-помаранчевими очима,  
який повернувся у дитинство. 

День почався як завжди. Продзвенів дзвоник будильника. Катя (вона ж Чудовисько в одній особі) почала бурмотати щось про "ще п’ять хвилин". Я чемно, а потім не дуже, збудив її лапою по обличчю. Сніданок, випровадження Чудовиська на роботу, патруль вікон, денна дрімота... День пройшов добре і за моїм розкладом.  

Але ближче до вечора дещо сталося. Катя вже повернулась. Повечерявши, вона продовжила сидіти за столом, а я продовжував валятися на підлозі, ліньки перегортався з боку на бік. І тут... Бац! По стіні пробіг яскравий сонячний промінчик. Раптово зник. Потім з’явився ще один. І знову зник. Я підскочив, напряг очі та розпушив хвіст. Це що, нова гра? Добре! Мене довго вмовляти не потрібно!  

Я підкрався... стрибок! Махнув лапою, але промінець знову зник. Глипнув на своє Чудовисько-Катю. вона й гадки не мала, що у мене вже почалася спецоперація. А зайчики з’являлися й зникали, бігали по стінах і стелі. Я носився за ними по всій кімнаті, влаштовуючи справжній котячий паркур. Зіскочив на стіл, потім на диван, зачепив напільний вазон зі срібними гілками (фух, не розбив). Катя нарешті підняла голову:  

— Сніжок, що з тобою? Що ти там ловиш? Муху?  

Я показав поглядом на зайчика. Вона засміялася:  

 — А, це промінь сонця відбивається від мого годинника. Подобається, так?  

Ну ще б пак! Ми почали разом гратись, але не довго — сонце сіло, і промінчики зникли. Я сидів розчарований, пильно дивився на Катю, як би так натякнути, що це найкраща гра у світі. І тут Катя схопилася, посміхнулася хитро:  

 — Хвилинку, мій мисливцю. Я знаю, що тобі ще більше сподобається!  

О! Цікаво! Катя витягнула з шухляди маленьку штучку — лазерну указку. Вона натиснула кнопку. Світла крапка заметалася по підлозі! Я метнувся на пляму. Лапа злетіла, щоб схопити здобич... та нічого. Під лапою лише гладка підлога.  

— Няв! — я вимагав продовження. 

Чудовисько засміялася і направила промінь на стіну. І понеслося... Я стрибав на світлу пляму, але вона зникала, перш ніж я зміг дістати її. Катя водила світловим промінцем по підлозі, стільцю, стінам, і я з азартом ганявся за крапкою від нього. Іноді пляма зникала, і я підозріло оглядався, намагаючись зрозуміти, куди вона поділася. А потім вона раптом з'являлася знову, ніби знущалося з мене. Я розумів, що цією світлою плямою керує Чудовисько, але я був не проти. Мені навіть подобалась ця забавка. Тож, я мов маленьке "кошене" ганявся, стрибав, крутився, ковзав по підлозі, шурхнув у коробку, вистрибнув з неї. Якоїсь миті промінь завмер на килимі. Я обережно підкрався до нього, перевіряючи, чи він знову не зникне. Коли я був уже поруч, промінь знову стрибнув убік. Катя все знімала на телефон та так сміялась, що ледь його не впускала після моїх кумедних акробатичних вивертів. Ми гралися довго, аж поки… я випадково не штовхнув квітковий горщик, який із гуркотом полетів додолу. Грунт розсипався по всій підлозі. 

 — Ой, Сніжок, щось  ми з тобою загрались. Розбитий горщик це вже не добре! 

Вона поклала лазерну указку і телефон на стіл, та почала збирати черепки. Мені же дуже хотілось продовження. Стрибок і я на стільці. Лапою обережно намагався дістати лазер. Ні!!! Він впав і скотився під стіл.  

 — Все, зупинись! Досить на сьогодні! Розбишака! 

Я подивився на неї з докором. Полювання не може закінчуватися ось так! 

— Ну що, ти на мене так дивишся? Мій котячий урагане! Краще подивись, що ми з тобою тут наробили. Будеш допомагати наводити порядок? А то у нас з тобою дивна командна робота виходить. Ти тільки розкидаєш — я все збираю. 

Я гордо подивився на свій “бойовий” безлад. Що ж, іноді справжня гра варта будь-якого безладу. Було весело! Тому солідно муркнув у відповідь.  

P.S. Гра з промінчиками — це найприємніше задоволення, але пам’ятайте, що квіткові горщики не беруть участь.