35 Вступний іспит

Автор: пухнастий білий кіт із яскраво-помаранчевими очима,  

який впевнений, що життя з Чудовиськом — це суцільне випробування. 

Цього ранку я прокинувся не від сонячних променів, які так приємно зігрівають мою вовну, а від того, що моє Чудовисько, Катя, металася по кімнаті з виразом обличчя, який обіцяв цікаві події. На столі, підлозі та навіть на моєму улюбленому підвіконні лежали якісь аркуші паперу, книжки та ручки. 

— Ой-ой-ой, це катастрофа! — пробурмотіла Катя, гарячково гортаючи якусь книгу. 

Катастрофа? Я стривожився. Що, їжа закінчилася? Чи, може, не залишилося мого улюбленого корму? Але, схоже, справа була в чомусь іншому. Корму було вдосталь. Тож, я повільно поснідав. А потім вирішив піти на розвідку. Треба ж допомогти витягнути її з катастрофи. Як досвідчений кіт-спостерігач, я тихенько підійшов до столу. Стрибнув на стіл, та почав уважно роздивлятись, чим же вона займалась.   Лінії, які вона там малювала, не мали сенсу. Тож я вирішив, що зараз чудовий момент розвалитися на її нотатках і голосно замуркотіти. 

— Сніжок, як же я тебе люблю… — Сказала вона з втомленою усмішкою, погладжуючи мене, —... Проте не заважай! У мене завтра вступний іспит, і я взагалі нічого не встигаю!  

Іспит. Це слово було мені незнайоме, але воно точно звучало небезпечно. Я вирішив, що зараз найкраще буде тихенько сховатися й поспостерігати за Чудовиськом із безпечної відстані. Вибрав для цього шафу — зручне місце, де ніхто не турбує. 

Катя тим часом почала бігати квартирою, тримаючи в одній руці книжку, а в іншій — чашку з кавою. Це була її нелюба чашка. Я оглянув територію, на поверхнях були розставлені багато чашок. Всі вони були з недопитою кавою. Схоже, вона наливала каву в чашку, потім десь ставила та забувала про неї. Геть розгублена! 

Я уважно на неї подивився, а вона почала робити дивні рухи. Зараз я розумію, що так вона хотіла запам'ятати щось важливе. Але тоді, я трохи злякався, коли вона бурмотіла, щось під ніс і при цьому розмахувала руками. Я нашорошено стежив за нею. Часом я вже думав, чи не доведеться рятувати її від самої себе! Мені здається, іспит — це щось важливе, якщо вона так  сильно хвилюється.  

Після обіду почалося справжнє божевілля. Катя ставила чайник. Тричі! Він три рази закипав та жодного разу не був використаним.  

Пізніше, коли я вирішив трохи відпочити після перекусу, я помітив, що на моїй улюбленій лежанці тепер теж лежить книга. Як їй не соромно! Я тихенько стягнув її лапою й зручно влаштувався. Нехай знає, що моє місце — це святе. 

— Сніжок, ну як ти можеш! — вигукнула Катя, побачивши, як я обережно лапою перевертаю сторінки книги. — Мені це вивчити треба, а ти граєшся! 

Щоб її заспокоїти, я зробив вигляд, що читаю. Зрештою, у мене теж є інтелект, і книжки — не така вже й загадка. 

До вечора ситуація погіршилася. Катя вже не лише ходила з кімнати в кімнату, але й говорила сама з собою. Її каву замінили якісь шипучі напої в бляшанках та шоколадки, а на підлозі з’явилися аркуші із якимись каракулями. Мені навіть не було місця де гратися. Одного разу її погляд вп’явся у книжку та став порожнім, і я вже починав хвилюватися, чи не потрібно її відвести до ветеринара… чи як це називається у людей? 

Вночі все стало ще гірше. Катя відкрила цілу коробку шоколаду, яка замінила їй вечерю. Від втоми вона забула погодувати мене, тож довелося кілька разів голосно нявкнути. Зрештою, вона дала мені смачненьке й навіть вибачилась. Вона  погладила мене і я відчув, як шоколадні крихти з її рук залишилися в моїй вовні, але це була дрібниця. 

Ніч була безсонною. Для неї. А я, як розумний і далекоглядний кіт, вирішив виспатися, адже хтось має стежити за порядком, поки Чудовисько займається своїми дивними справами. 

Наступного ранку Катя встала раніше, ніж зазвичай. З червоними очима та великими синцями під ними. Вона продовжувала повторювати свої нотатки, хоча я був впевнений: нічого нового вона за ніч не дізналася.  

Коли вона нарешті пішла з дому, я зітхнув із полегшенням. Квартира повернулася до мого розпорядження. Я швидко розкидав її аркуші (ну, треба ж їх перевірити на міцність), зручно влаштувався на дивані й задрімав, насолоджуючись спокоєм. 

Через кілька годин Катя повернулася. Виглядала вона втомлено, але щасливо. 

— Сніжок! Я здала! Уявляєш, здала! Я все добре знала! 

Вона підхопила мене й закрутила в повітрі, ніби я теж доклався до цього «іспиту». 

«Молодець, Чудовисько» — подумав я, мружачи очі. 

— Ти мій талісман, найкращий у світі! 

Так, талісман! Але це не означає, що я дозволю тобі наступного разу розкидати свої книжки всюди. Няу! 

P.S. Якщо у вашого Чудовиська вступний іспит, будьте готові до будь-чого.