Виставка котів 

Автор: пухнастий білий кіт із яскраво-помаранчевими очима,

який тепер офіційно визнаний найкрасивішим і... не тільки! 

Ще за два тижні до дня виставки моє Чудовисько, справжнє ім’я якого Катя, просило мене довго й спокійно сидіти на бордовій оксамитовій подушечці. А за день до виставки я помітив, що вона поводиться зовсім дивно. Відкривала й закривала шафи, шелестіла якимись пакетами й увесь час щось бурмотіла. 

— Де твій шампунь? Ах так, ми ж купили новий… Ух, Сніжок, ти готовий до найважливішого дня  у своїм житті? 

Готовий? До чого? Що за день? Я ліниво потягнувся, розклавши свої лапи на подушці, й відчув підозрілий погляд. 

— Завтра виставка котів, і ти будеш сяяти! — урочисто оголосила вона, ніби я сам підписувався на це. 

Виставка котів? Я навіть  не знав, що це таке, але мені зовсім не подобалося, як звучить слово «сяяти». У мене були думки, що це щось схоже на «сіяти», але поки що мені було нічого не зрозуміло. 

Ранок почався з жахливого — мене понесли у ванну. Схоже, я мав всю ніч вилизувати себе. А я спокійно проспав з нею калачиком. І тепер розплачувався за свою лінь. Як тільки я зрозумів, куди ми йдемо, спробував утекти, але Чудовисько, здається, спеціально тренувалася до цього дня. Мене вимили з шампунем, натерли якимось бальзамом і навіть феном намагалися сушити. Ну що це за приниження?! 

— Ти просто пухнаста снігова хмаринка! — захоплювалася Катя, розчісуючи мій хвіст. 

Коли підготовка завершилася, я виглядав… ну, мабуть, чудово. Але моя королівська гідність була затьмарена травмою гордості. 

Коли ми приїхали на виставку, я був дуже вражений. Навколо було понад десять котів. Значно більше ніж десять! Я б сказав точніше, але я вмію рахувати лише до десяти. Величезні, маленькі, пухнасті, лисі, короткошерсті й довгошерсті, білі, чорні, сірі, руді, смугасті й плямисті. Усі сиділи у своїх клітках або на спеціальних подушках, з цікавістю чи пихатістю оглядаючи одне одного. 

— Сніжок, це твій момент! — шепотіла Катя, саджаючи мене на оксамитову подушечку. Ту саму, яку я вже два тижні приминаю своєю пухнастою дупкою. 

Я оглянувся. Поруч зі мною по праву й ліву сторону сиділи мої клони. Не такі досконалі, як я. І очі не мого чудового насиченого благородного помаранчевого кольору. Але все одно дивитися на них було моторошно. Я з сумнівом глянув на Катю. 

— Ти найкращий! 

Точно. Я ж імператор помаранчевого заходу сонця. І я, витягнувши шию в гордій позі, сидів, трохи прикривши очі. Яке мені діло до інших, коли я — досконалість. 

Першим етапом був конкурс краси серед порід. До нас підходили судді, оглядали з усіх боків, гладили й навіть заглядали у зуби! Це було обурливо, але я терпів. Адже я — король. І прихильний до чужих чудовиськ. 

— Яке хутро! Який погляд! — захоплено промовив один із суддів, оцінюючи мене. 

— Це найідеальніший хвіст, який я бачив, — додав другий. 

Коли оголосили переможця, зал зааплодував, а я почув: 

— Перше місце в категорії «Найкрасивіший кіт породи» дістається Сніжному Британцю Флейм Артіку! 

Катя зойкнула від радості й міцно мене обійняла. Я, звісно, був задоволений, але намагався зберігати гордий вигляд. 

Другий етап був конкурсом у різних номінаціях серед порід. У ньому брали участь переможці у своїй породі. Я з підозрою оглянувся. Поруч зі мною влаштувався величезний мейн-кун, який виглядав так, ніби міг з’їсти мене на обід. З іншого боку сиділа сіамська кішка й презирливо дивилася в мій бік. 

Враз почалася плутанина. Хтось випустив свою шотландську кішку з переноски, і вона почала носитися між стендами, перевертаючи миски й розкидаючи іграшки. Люди бігали за нею, а я з сусідами ліниво спостерігав за цим хаосом. 

— Ну, Сніжок, ти хоч вихований, — із полегшенням сказала Катя, глянувши на мене. 

Так, звісно, я вихований. І дуже інтелігентний. І, схоже, мої сусіди — гідні суперники. 

Коли все вляглося, котів змусили стрибати за м’ячиками й бігати через перешкоди. Я спочатку хотів відмовитися, але, побачивши, що сіамська кішка дивиться на мене з викликом, вирішив показати, хто тут найкращий. 

Я не лише спіймав м’яч, але ще й елегантно сів на вершину котячої кігтеточки, де переможно помахав хвостом. 

— Браво! — кричали глядачі. 

— Цей кіт підкорив нас своїм спокоєм і королівською поведінкою! — оголосили судді й присудили мені титул «Кіт із найкращим характером». 

Катя знову стрибала від радості. 

— Сніжок, ти неймовірний! 

Коли ми повернулися, я відразу вирушив на свій улюблене підвіконня. Катя поклала поруч мої нагороди — красиву стрічку й медаль, а потім принесла шматочок ніжного курячого філе. 

— Ти найкращий! — сказала вона й погладила мене за вушком. 

Так, я найкращий. Найкрасивіший, найтерплячіший, і тепер це офіційно визнано. 

P.S. Якщо ваше Чудовисько захоче записати вас на виставку, погоджуйтеся. У результаті на вас чекають слава, їжа й багато любові. А фен... ну, це терпимо.