Чудовисько може бути дивом 

Автор: пухнастий білий кіт із помаранчевими очима, 

який був змушений визнати, що не все так просто з цим Чудовиськом. 

Кожен день із Чудовиськом — це випробування моєї аристократичної витримки. За рік життя поруч я зрозумів лише одне: Катя — істота дивна, галаслива і трохи божевільна. Вона їсть їжу, яка мені не подобається, приводить до дому інших чудовиськ і влаштовує хаос, називаючи це різними іменами: прибирання, дівич-вечір, свято, ремонт… 

Вона й мене різними іменами називає. Але я великодушно прощаю її за це. 

Та цього дня я раптом зрозумів: іноді Чудовисько може бути справжнім дивом. Я прокинувся, коли Чудовисько намагалося витягнути мене з-під ковдри. 

— Вставай, сонько! — сказала вона. 

Сонько? Я величний кіт, а не якийсь там «сонько». 

Після мого урочистого виходу на кухню почався сніданок. Катя щось жувала, а я отримав свою нудну миску з кормом. День обіцяв бути таким, як завжди. Але потім почалися дивні речі. 

Перша дивина трапилася, коли Чудовисько кудись пішло і повернулося з маленьким пакетом. Вона поклала його на стіл і, усміхаючись, сказала: 

— Це для тебе. 

Для мене? Давно я такого не чув. Я негайно стрибнув на стіл, щоб перевірити вміст. Пакет виявився непростим. Я спробував розкрити його кігтями, але нічого не вийшло. Катя засміялася й розгорнула його сама. 

Там була… іграшка! Не проста, а пухнаста мишка з ароматом котячої м’яти. Я не повірив своїм очам. Це було надто добре. 

— Тобі подобається? — запитала вона, спостерігаючи, як я кидаюся на мишку й катаюся з нею по підлозі. 

Мені не просто подобалося. Я був у захваті. 

Пізніше вдень, коли я вже втомився від гри з мишкою, Катя раптом принесла мене на диван, де був приготований мій плед. 

— Давай, Сніжок, сьогодні день відпочинку, — сказала вона, накриваючи мене ковдрою й гладячи за вушком. 

Що? Я не повинен стрибати, ловити, охороняти? Мені просто треба лежати? 

Таке трапляється рідко. Зазвичай Катя тягає мене то у ванну, то на кухню, а тут я раптом опинився в центрі її уваги. Мені подобається день відпочинку. 

А ввечері був сюрприз номер три. Вона приготувала рибу. Справжню рибу! Не з банки, а свіжу. Мого улюбленого лосося з вершковим соусом. 

— Ти заслужив, мій герой, — сказала Катя, кладучи шматочок риби в мою миску. 

Герой? Я? Ну гаразд, якщо ти наполягаєш. Я їв повільно, смакуючи кожен шматочок. Якщо це сон, то я не хочу прокидатися. 

Коли настала ніч, Катя взяла мене на руки й віднесла до своєї спальні. 

— Ти ж мій найкращий друг, Сніжок. Знаєш? — прошепотіла вона. 

Я, звісно, завжди підозрював, що вона мене любить. Але в той момент я відчув це особливо. 

Вона лягла, а я вмостився поруч. Не на своєму килимку чи в кошику, а прямо на її подушці. І замуркотів від задоволення. Сподіваюся, скоро буде ще один такий день відпочинку. 

Уточню. Катя залишається Чудовиськом — галасливим, непередбачуваним і дивним. Але іноді. Дуже іноді. У такі дні я розумію, що моє життя з цим Чудовиськом — це справжнє Диво. Може, виділити їй трохи місця в моєму благородному котячому серці? 

Хоча якби вона годувала мене рибою щодня, я б, можливо, назавжди забув про її недоліки. Але це навряд. 

P.S. Якщо ваше Чудовисько каже, що сьогодні день відпочинку, вам дуже пощастило.