Знайомство з морем

Автор: пухнастий білий кіт із помаранчевими очима, 

який побачив світ і пожалкував про це.

Після всіх жахів перельоту і переїзду в дивне місце біля моря я думав, що найгірше вже позаду. Як же я помилявся. Чудовисько вирішило, що моє життя має бути багатшим на враження. 

— Сьогодні ми підемо на пляж, — сказала вона вранці з таким ентузіазмом, що я одразу зрозумів: краще б я залишився в цьому новому домі. 

Вона наділа на мене шлею. Шлею! Цей пристрій для приниження гордого кота. 

— Ти ж не втечеш, правда? — запитала вона. 

Звісно, втечу. Щойно з’явиться шанс. Вона підняла мене на руки, і ми вирушили до того самого місця, яке я бачив із балкона. 

На вулиці пахло солоною водою і чимось ще… дивним. 

Коли ми дісталися пляжу, вона поставила мене на пісок. 

— Ну, як тобі? 

Я підняв лапу. Це було м’яко, тепло й… дивно. Пісок липнув до подушечок моїх лап. 

Я зробив кілька кроків, а потім копнув. Непогано. Це місце явно створене для туалету. 

— Гей, не треба тут копати! — вигукнула вона, відсунувши мене. 

Чудовисько не розуміє справжньої краси природи. 

Після піску вона вирішила, що пора познайомити мене з морем. 

— Іди сюди, котику, подивись, яка краса! 

Вона поставила мене біля самої води. 

Хвиля підкотилася до моїх лап, і я тут же відскочив. Це було мокро! І холодно! Я не хочу SPA-день на цьому морі! 

— Няв! — обурився я, дивлячись на неї. 

Вона засміялася. 

— Ну гаразд, не хочеш води, просто посидь поруч. 

Я сів на гору з піску, звісивши хвіст, і почав уважно розглядати море. Воно рухалося, шуміло, а інколи викидало на берег дивні штуки — мушлі й водорості. 

Одну з мушель я лизнув. Мені не сподобалося. Чудовисько відвернулось, а я знайшов щось цікаве. Там, серед водоростей, лежав дивний маленький краб. Він смердів жахливо, але з якоїсь причини я вирішив його спробувати. Скажу чесно: це був перший і останній раз, коли я їв краба. 

Чудовисько повернулася якраз у той момент, коли я закінчив. 

— Ти щось з’їв?! — вигукнула вона. 

— Няв, — відповів я, намагаючись зберегти видимість невинності. 

Через кілька хвилин я зрозумів, що це була помилка. Мій шлунок почав бунтувати. 

— О, ні, — простогнала вона, побачивши, як я зігнувся, і з мене виходить… зовсім не вовна. 

Це було жахливо. Я сам не очікував, що здатен на таке. 

Вона тут же схопила мене на руки. 

— Усе, додому. З тебе досить! 

По дорозі додому я почувався слабким і приниженим. 

— Ну навіщо ти це зробив, котику? — казала вона, похитуючи мене в переносці. 

Ніби я міг відповісти. 

Коли ми повернулися, вона дала мені води, поклала на м’яку подушку й сіла поруч. 

— Усе, жодних пляжів більше для тебе. 

Я зрадів. Спокій мені забезпечено. Тепер я знаю, що море — це місце небезпеки й дурниць. Воно красиве здалеку, але занадто мокре, брудне й… смертельно смачне. 

Чудовисько потім довго сміялася, розповідаючи своїм друзям, як її кіт скуштував краба. Я не сміявся. 

P.S. Якщо ви кіт і ваше Чудовисько хоче показати вам море, протестуйте. Краще залишитися вдома, ніж блювати морепродуктами.