Я живу не так, як хочу

Я живу не так, як хочу.
Я роблю не те, що хочу,
А що треба й що мушу,
Безкінченне те воно.

Я втомився.
Я зламався.
Та іду,
Я ще не здався.

Й чи можна це мені—
Кинути ось ту роботу,
Яка мені даває змогу,
Не дивитись на весь світ?

Просто йти вперед,
Без дії,
змісту, краси та надії,
Просто йти— не збожеволіть,
В цьому світові дурнім.

Я йду, мовчки та один.
Й мов Фауст, я тихий
Беру знання, й далі йду
хочу знати правду всю.

Біля мене — люди, натовп:
Крик, пожежа, метушня.
Все палає, все тече,
І ніхто не зупиня.

Може, чекаю я спокою:
Чи прийде він як сон?
Чи зайде він до мене,
як чорна ніч з косою,
Й скаже: «ось воно»?

Чи буде колись
Навколо мене тиша?
Чи буде колись
Спокій й зникне ганьба,
Й крики, й сльози й уся метушня?

Чи нащо тут жити у світі?
Є відповідь,
Воно одна.
Як світ -одна,
Як я - одна.

Жити потрібно-збирати знання.
По дорозі йти- й робити діла,
Діла,
за які потім соромно не буде,
Що ось цей світ зроблять
Просто майбутнім.

А майбутнє - це завжди щось красиве,
Не страшне та й не соромливе.

Буде правда, буде воля.
Буде щастя, й буде доля.
Й не потрібно жити в страху,
Про те,
що може скоїтися зранку.

Але поки що цей світ
Ще не майбутній—
він ще дурний,
Й божевольний.

Тому потрібно йти,
й щось робити.
Інакше хто, крім тебе,
щось там діє?

Тож…
Я живу не так, як хочу.
Я роблю не те, що хочу,
А що треба й що мушу.