Глава 1

В темряві кімнати, що наповнювалася лише світлом монітора, Андрій продовжував бити по клавіатурі, його пальці танцювали по клавішах, немов ніндзя на полі бою. На екрані вже десятки разів змінювалися сцени: яскраві картинки з його улюбленого аніме "Наруто", де повсякденне життя ніндзя перепліталося з епічними битвами та дивовижними моментами. Кожен новий персонаж, якого він створював, був частиною його мрії — стати справжнім ніндзя.

Але довгі години без сну і незліченні чашки кави почали позначатися. Серце билося в його грудях, мов у безумному ритмі, і Андрій, здавалося, не помічав, як напруга зростала. Його думки стрибали, як п’яний оленятко, по всіх кутах свідомості. "Тільки ще трохи," - думав він, коли чергова порція еспресо залила його тіло, наче бурхливий водоспад.

Аж раптом, як спалах блискавки, його свідомість почала закручуватися, ніби віртуальний світ, який він так старанно створював, раптом став живим. Його очі закрилися, а в голові замиготіли спогади про ніндзя, про їхні битви та пригоди. Потім — темрява.

Андрій відчув, як його тіло розсипається на мільйони часточок, і в ту ж мить його занурило в безодню. Відчуття тривоги пройшло крізь нього, як холодний вітровий удар, і раптом — бум!

Андрій відкрив очі. Що це за відчуття? Земля під ним була жорсткою, а в голові гудів якийсь неясний шум. Він відчув тупий біль у щелепі, і це не було схоже на той момент, коли ти просто засидівся за комп'ютером чи заснув на клавіатурі. Що за біса?

Він підвівся, спершись на руки. Все тіло відчувалося чужим, наче не його. Голову забило безліч думок, але паніки не було — тільки холодний, спокійний аналіз. Андрій знав, що якщо почне метушитися, то нічого не вирішить. Добре. Спокійно. Розберемося, що це за фігня.

Перше, що впало в очі — незнайомі діти, одягнені в синю форму з захисними пов'язками на голові. Всі вони тренувалися на майданчику, хтось бив по дерев'яних стовпах, хтось змагався в боях. Більшість виглядали молодшими за нього — років так на три-чотири, але одна деталь була абсолютно ясною: це не його світ.

"Гей, Кіндо, ти в нормі?" — почулося звідкись збоку.

Андрій підвів голову. Перед ним стояв якийсь хлопчина з рудим волоссям і дурнуватою усмішкою на обличчі. Кіндо? Це що, я тепер Кіндо? Цікаво, що відповідь на це питання не викликала жодних емоцій. Андрій лише кивнув у відповідь, обмірковуючи ситуацію.

Так, мене так звуть. І я... хто? Якийсь учень? Він швидко окинув поглядом себе: форма, якісь незграбні сандалі, пов'язка. Йому вистачило кількох секунд, щоб зрозуміти — це Академія ніндзя з "Наруто". О, чорт, серйозно?

Ще раз глянув на хлопців навколо. Ті продовжували свої вправи. Один із них навіть посміхався, глузливо кивнувши у його бік, ніби підкреслюючи, як він лажанувся на попередньому тренуванні. Але Андрій лише розтягнув губи у легкій усмішці. Та мені взагалі все одно.

— Невже знову вирубили? — хлопець із рудим волоссям присів поруч.

— Та ні, нормально, — відповів Андрій спокійно, хоча біль у тілі свідчив про протилежне. Ще треба було розібратися, що за правила тут діють, і як він сюди втрапив. Але панікувати? Та ні, не його стиль. Просто треба розібратись, хто тут хто, і що взагалі відбувається.

Він повільно підвівся на ноги, обтрусився і помітив головного героя — Наруто стояв неподалік. Ого, живий Наруто в натурі? Але цей факт не викликав здивування. Скоріше, інтерес. Якщо це дійсно світ "Наруто", йому треба буде тримати вухо гостро. Спершу — збирати інформацію, адаптуватися до нового тіла, і тільки потім — вирішувати, що робити далі.

— Наступний раунд почнеться через п'ять хвилин! — крикнув сенсей, виходячи на середину майданчика.

Андрій спокійно ковзнув поглядом по своїх нових однокласниках. Всі вони зараз намагалися зробити себе крутішими, але для нього це було неважливо. Він завжди був тим, хто лишався в тіні і спостерігав за всім збоку. Спершу треба зрозуміти правила гри. Я тепер в іншій реальності? Нема проблем. Можна пристосуватися.

Наруто підійшов ближче і сказав із напівусмішкою:

— Як ти? Слухай, це ж було нелегко, га?

Андрій глянув на нього, ніби оцінивши свої шанси, і потім просто кивнув.

— Нормально, — коротко кинув він.

Для Андрія це була лише чергова загадка. Так, у нього є знання про цей світ, і навіть якщо зараз все виглядає занадто дивним, він зробить усе, щоб зрозуміти, що до чого. Спочатку зберігаємо низький профіль, збираємо інформацію і граємо за правилами. А там уже видно буде.