10 РОЗДІЛ / НОВІ ЖИТЕЛІ ДОМУ

Минуло ще два тижні.

Ми сидимо за обіднім столом, обговорюємо щось незначне, і тут раптом двері відчиняються, і в наш дім входить чоловік, якого я ніколи раніше не бачила. Йому було близько тридцяти, але в його зовнішності вже вгадувалася зрілість і впевненість у собі, він був високий, близько 185 сантиметрів.  Адам, який сидить навпроти мене, злегка зніяковів, але посміхнувся, а я, намагаючись зрозуміти, що відбувається, просто застигла на місці. 

Мої думки металися в різні боки. «Хто це? Чому я не знаю нічого про цього чоловіка? Як же так?»

Адам який сидів за столом, із широкою посмішкою вигукнув: «Це мій брат!» Я завмерла на місці, не в силах повірити своїм очам. Миттєво в голові закипіла буря запитань та емоцій. Я намагалася осмислити, як я могла не знати про існування такої важливої людини в житті мого чоловіка. У голові пронеслися уривки думок: «Як я могла упустити цей факт?»
 

Що стосується свекрухи, її емоції були доволі змішаними. Для неї приїзд старшого сина був справжньою подією, сповненою ностальгії та радості. Але здається було ще щось....страх?..

За чоловіком одразу до будинку зайшла приваблива жінка. Волосся її було кольору темного шоколаду, злегка хвилясте, майже торкаючись її плечей. Обличчя було овальної форми, з високими вилицями та трохи загостреним підборіддям. Великі, мигдалеподібні очі, кольору темного янтарю, були сповнені теплого блиску і цікавості.

- Це моя дружина - Таміла. - сказав брат Адама.
- Ти не казав, що одружився, Тео. - Адам піднявся зі столу й підійшов до брата, щоб обнятись.

- Ти також братику про своє весілля не розповів, якби не мама так би й не дізнався. - сміявшись сказав Тео

День добігав кінця, Адам та його брат Тео день провели більше на вулиці розмовляючи про машини та роботу, також Тео оглядав територію тому, що виявляється він останній раз був тут у свої 9, з цього моменту пройшло вже 20 років.
Зібравшись всіма за столом увечері, вони розповідали про свою дорогу, про нові місця, які відвідали, і ми з Адамом сміялися з кумедних ситуацій, у які вони потрапляли. Їхній ентузіазм та енергія передалися і нам з чоловіком.
Я здається знайшла спільну мову з Тамілою, вона виявилася такою ж доброзичливою та відкритою, як і Тео.  
Однак у повітрі висіла напруга. Моя свекруха, яка не надто тепло ставиться до мене, сиділа навпроти мене за столом і спостерігала. Вона не брала активної участі у розмовах, і було помітно, що її щось непокоїть. Я намагалася поводитися якомога ввічливіше і уважніше до неї, але все одно відчувала її холодність.

Після вечері місис Леонор пішла до себе на гору а ми сиділи та пили чай, обговорювали різні теми та згадували старі часи. Брат чоловіка ділився історіями з їхнього дитинства, і це викликало у чоловіка ностальгічні почуття. Вони довго сміялися і згадували кумедні випадки зі свого минулого, і я зрозуміла, наскільки важливими є такі моменти для Адама та в загальному для зміцнення сімейних зв'язків. 

— А пам'ятаєш, як ми в дитинстві ходили на рибалку з татом? Спочатку ловили рибу, а потім смажили її на багатті. - сказав Тео,
 - Звичайно пам'ятаю! І як не пам'ятати, коли ти, Тео, постійно у мене черв'яків з коробки крав. — засміявся Адам.
 — Ну так, ти ж був молодший, треба було якось подражнити тебе трохи — підморгнув чоловік.

- До речі, як там батько, давно мені не дзвонив.

- Був нормально, доки не дізнався, що його молодший син одружився і йому нічого про це не сказав.

- Ти й татові про це розказав щей?

- Звичайно, мені ж треба було пояснити чому я їду до дому де не був 20 років. Тим більше, це ж не секрет, правда?

- Не секрет, просто не знаю, що тепер відповісти на його запитання, чому я сам йому не сказав.

Вечірні посиденьки добігали кінця, Адам, Тео та Таміла пішли на гору, а я захотіла прибрати трохи, щоб місис Леонор було завтра менше роботи, і хоча до нас два рази на тиждень приходить помічниця, яка прибирає та готує їсти, місис Леонор все одно цілими днями любить займатися хатніми справами, але вона не була схожа на домогосподарку, на вигляд так і не скажеш, що вона своїм новим манікюром миє брудний посуд.
Коли місис Леонор спустилась з гори, одразу почалися зауваження. Вона суворо подивилася на мене і почала прискіпливо оглядати кухню.  
- Чому так брудно? Сьюзан, хіба ти не можеш зробити все як треба зараз? - Сердито сказала свекруха, посунувши пальцем брудну кружку від тільки що випитого чаю і далі перевіряючи кожну дрібницю.

Я мовчала, намагаючись не реагувати на звинувачення, але відчувала, як у мені росте образа. Хоча ніби вже звикла до таких нападів, але щоразу це було нелегко. У цей момент з гори спустилась Таміла. Вона ще нічого не знає про те як свекруха сприймає мене. Хоча, її вона наче прийняла, за всю вечерю я не почула якихось докорів зі сторони місис Леонор в сторону Таміли.
- Мамо, годі! – твердо промовила Таміла, ставши між мною та місис Леонор.  
- Ти надто жорстока до Сьюзан зараз.  
Жінка спочатку приголомшено дивилася на дружину свого старшого сина, а потім сказала.
- Ти нічого не знаєш, тому не вмішуйся, доню.
Доню..вона назвала її своєю донькою, щось в мені знову защемило.

Кинувши на мене останній холодний погляд місис Леонора пішла туди звідки прийшла. 

- Ти як? - Таміла підійшла до мене ближче

- Все добре, дякую тобі.

Дівчина лиш посміхнулась й по її обличчю бачу, що вона хоче щось запитати, але вагається.