8 РОЗДІЛ / "МАМА"

Після розпису дні зливалися в один довгий, тягучий час, сповнений нових обов'язків і тривожних думок. Оскільки ми  з Адамом оселилися в будинку де живе і його мати, мені почало здаватися, що стіни цього будинку тиснуть на мене. З першого дня я відчувала її холодний погляд на собі, її нерівний подих і явне невдоволення моєю присутністю та який вибір зробив її син.

Кожен ранок починався однаково. Я вставала рано, щоб допомогти накрити на сніданок місис Леонорі, це було моє особисте бажання. Його мати вже була на ногах, коли я приходила та була зайнята чимось на кухні. Коли я входила, вона кидала на мене погляд, повний байдужості.

- Доброго ранку, Мам — намагалася я привітно посміхнутися. 

Це слово - «мам» - прозвучало з надією на щось більше, ніж просто ввічливість. Я не видавлювала його з себе силою, я сказала те як відчуваю, бо хочу стати їй не просто невісткою, а й дочкою.

Вона завмерла, повернувшись до мене з каструлею в руках. Її обличчя стало ще холоднішим, ніж зазвичай.

- Що ти сказала? - її голос був гострим, як ніж.

- Я... - я ковтнула, відчувши, як моя впевненість кудись випаровується. 

- Я сказала «доброго ранку, мам».

Її очі блиснули гнівом, і вона зробила крок до мене.

- Ти не маєш права називати мене так — її голос був низьким але й грубим в одно час. 

- Я для тебе не мама. Ти мені ніхто.

Я відчула, як до горла підступили сльози, але намагалася триматися.

- Я просто хотіла... - почала я, але вона перебила мене.

- Хотіла що? - її слова були сповнені ненависті. 

- Думала, що якщо назвеш мене мамою, то я раптом почну тебе любити? Почну приймати тебе як свою доньку? Ти помиляєшся.

- Сказати тобі одну річ?

Вона підійшла ближче до мене й посміхнулась кінчиком губ

- Я хотіла іншу невістку для свого сина, були інші та кращі кандидатки.

- Я тільки намагаюся бути частиною вашої сім'ї, — сказала я, намагаючись утримати тремтіння в голосі. 

- Я люблю вашого сина і хочу, щоб ми всі були щасливі.

- Любиш? - вона фиркнула. 

- Любити мого сина — це не достатньо, щоб стати частиною нашої родини. Ти маєш заслужити це. А поки що ти тут тільки через нього й не більше, тому не думай, що я прийму тебе.

Я опустила очі, відчуваючи, як її слова розривають мене зсередини.

- Я постараюся — тихо сказала я. 

- Я постараюся заслужити вашу довіру. - я знову відчула себе тією маленькою дівчинкою яка колись старалась завоювати любов батьків й стати тією ким вони хотіли мене бачити.

Вона мовчки спостерігала за мною кілька хвилин, потім відвернулася і зайнялася своїми справами, немов мене не існувало й цієї розмови тільки що теж не було.

- Подивимося — кинула вона наостанок. 

- Але не розраховуй на багато чого.

Її слова луною звучали в моїй голові весь день. Але заради кохання до нього і заради нашого майбутнього я була готова йти до кінця, сподіваючись, що коли-небудь вона зможе побачити в мені не просто невістку, а й справжню дочку.

Я сиділа в нашій кімнаті та слухала музику в навушниках дивлячись у велике панорамне вікно яке вело на чисте зелене поле. Вечір наступив, а я й не помітила, все думала про ранкову розмову. Коли Адам повернувся додому після довгого дня на роботі. Він увійшов до кімнати, втомлений, але, побачивши моє сумне обличчя, одразу ж насторожився.

- Що трапилося? - запитав він, сідаючи поруч і беручи мене за руку.

Я спробувала посміхнутися, але сльози зрадницьки блищали в очах.

- Нічого, все нормально — відповіла я, намагаючись не хвилювати його. 

- Просто трохи втомилася.

Він насупився, дивлячись на мене з турботою.

- Я бачу, що щось не так. Будь ласка, скажи мені — його голос був м'яким, але наполегливим.

Я зітхнула і вирішила розповісти йому.

- Я ж казала тобі, що твоя мама мене не любила ніколи, а зараз так тим більше.

Його обличчя змінилося, і я побачила, як гнів спалахнув у його очах.

- Вона щось казала тобі сьогодні? - запитав він, стискаючи мою руку міцніше.

Я кивнула, не маючи сил стримати сльози.

- Я намагаюся з усіх сил, щоб догодити їй, але здається, що нічого не допомагає. Я просто хочу, щоб вона зрозуміла мене й прийняла.

Він глибоко зітхнув, борючись з емоціями.

- Пробач мені за це — сказав він, обіймаючи мене.

- Я не знав, що вона може бути такою жорстокою з тобою. Я поговорю з нею.

- Не треба.

Я одразу ж подивилась на нього й остаточно відрізала.

- Ні — твердо сказав він, дивлячись мені в очі. 

- Ти моя дружина, і я не дозволю нікому, навіть моїй матері, поводитися з тобою так.

- Я боюся, що це тільки погіршить усе — прошепотіла я, відчуваючи, як його підтримка приносить мені розраду.

- Давай я сама з цим впораюсь, я зможу довести їй, що моє кохання до тебе справжнє.

Він обійняв мене міцніше, і я відчула, як його любов і турбота огортають мене, даруючи надію на те, що ми впораємося з будь-якими труднощами разом.

Можна вдаватися в питання, чому його мама живе з нами або чому ми з нею.

Його мама виховувала його сама, батько полетів до Іспанії й там залишився. Звичайно він допомагав їм грошима, допоміг сину відкрити власну  фірму та оплатив навчання. Тому, я знаю як його мама важлива для нього й для мене важливо знайти з нею спільну мову.