6 РОЗДІЛ / ДЕНЬ Х

Цей тиждень минув не помітно швидко разом з Адамом. Ми проводили багато часу разом, насолоджуючись кожним моментом. Сьогодні ввечері ми вирішили залишитися вдома і провести час у затишку разом, далеко від всієї метушні. 

Ми лежали на ліжку, обійнявшись, слухаючи тиху музику, яка грала на фоні. Дощ за вікном створював мелодійний супровід нашим думкам і почуттям. Моя голова лежала на його грудях, а він тихо перебирав моє волосся, я відчувала від нього м'якість і тепло.

"Я знав, що хочу провести з нею все своє життя, і думав, як зробити цей момент особливим і незабутнім для неї. У голові визрів план, і я почав діяти"

"Непомітно, я взяв її руку і почав розповідати історію, як ми вперше зустрілися будучи ще малими дітьми, як мої почуття до неї зростали з кожним днем. Вона посміхалася, згадуючи всі ті моменти, які ми пережили разом. Я продовжував говорити, погладжуючи її пальці, і непомітно одягнув на її безіменний палець каблучку, яку носив із собою вже декілька років чекаючи цього моменту."

- Пам'ятаєш, як ми гуляли нашим улюбленим парком і дивилися на зірки?  - почав я. Вона кивнула.

- Вже тоді я зрозумів, що ти — та, з ким я хочу провести все життя.

Вона подивилася на мене з ніжністю і любов'ю, а я продовжив: 

-І ось зараз, лежачи тут із тобою, я знаю, що не хочу ні хвилини провести без тебе більше.

"Я зробив паузу, щоб вона могла усвідомити мої слова. Потім, акуратно піднявши її руку, я посміхнувся і запитав: "

- Ти вийдеш за мене заміж?

Вона глянула на каблучку на своєму пальці, і в її очах заблищали сльози щастя. Вона притулилася до мене міцніше і прошепотіла: 

- Так, коханий.

- Тільки..

Я відсторонилась від нього й опустила голову.

- Тільки? 

- Ми ж не будемо жити в тебе, правда?

- Ну, я планував, що все-таки в мене, там будинок по більше, діткам буде де гратись — з посмішкою сказав він

- Які ще дітки, в ближчі 3 роки точно ні. - відрізала я

- Але я не про то. Просто, твоя мама, мені здається вона мене не дуже любить, м'яко кажучи.

- З чого ти це взяла?

- Бо просто знаю, сам згадай як вона тебе завжди заганяла до дому в дитинстві коли ти гуляв зі мною. Ти сам це знаєш, просто боїшся мені це сказати.

- Нічого подібного. - сказав Адам дивлячись мені у вічі.

- Мама ніколи мені про тебе погано не казала, та навіть якщо вона буде проти

Адам підсів ближче та взяв мене за плечі.

- Навіть якщо весь світ буде проти, я все одно йтиму тільки за тобою, моя Сью.

Тільки за ці слова можна душу віддати, а ще й з його вуст вони звучать як мед.

- Так що, житимемо у мене, я тебе в обіду якщо що не дам, але думаю ви знайдете спільну мову.

Так, наш вечір плавно переходив у ніч, і ми залишалися в обіймах одне одного, у повній гармонії та щасті. У голові крутилися думки про майбутнє, про те, як красиво все це буде. Цей вечір став не тільки початком нашого спільного майбутнього, а й тим самим моментом, який ми будемо пам'ятати завжди й колись розповідатимемо нашим дітям.

Ми вирішили не робити велике весілля як в казках, мені хотілось тільки тихо розписатись й розділити цей момент лиш з ним та декількома родичами. Мої батьки не змогли б прилетіти, багато роботи та й знову, це не те, що вони б хотіли для мене.

Коли настав день нашого розпису, я прокинулася рано вранці, сповнена хвилювання та очікування. Мені здавалося, що весь світ оживає разом з нами, і цей день буде початком нової, дивовижної глави мого життя. Я одягла свою сукню, в якій колись виходила заміж моя мама. Колись в дитинстві я приміряла  її й казала, що я наречена, а зараз мені 21, і я справді наречена. Цей день, мені б дуже хотілось розділити з однією людиною. Моя рідна бабуся, саме її найбільше не вистачає тут в цей момент та й взагалі в моєму житті. 

- Сьогодні вона б хотіла, щоб я посміхалась, а не сумувала. - сказала я собі, знаючи, що вона дивиться на мене із небес. 

Побачивши мене, Адам довго не міг підібрати слів як і той день коли зізнався мені у почуттях. А потім спокійним голосом сказав.

- Мені не вистачить декількох слів, щоб повністю описати тебе зараз і взагалі.

Ми з ним приїхали до РАГСу, і в повітрі літав особливий трепет. Я взяла його руку, і ми увійшли в будівлю, відчуваючи, як наше щастя переповнює нас. Ми чекали, коли почнеться церемонія, і кожен погляд, кожен дотик здавалися чарівними.

Але з кожним моментом дедалі більше наростало хвилювання. Ми чекали на його маму, місис Леонору яка мала прийти на нашу важливу подію. Але вона не змогла приїхати, і це сильно позначилося на його настрої. Було важко не помічати порожнє місце, яке вона мала зайняти. Було ще одне порожнє місце, але вже з табличкою, Я про це нічого не знала, наче по підрахунках були усі запрошені ну окрім мами Адама, але порожніх місць було чомусь два. Я підійшла до другого порожнього стільця я почала читати надпис.

"Це місце зарезервоване. Тут повинна була сидіти важлива гостя, але на жаль рай знаходиться далеко від землі"

Я все одразу зрозуміла. Але я не робила цієї таблички й взагалі нічого про неї не знала. Заді мене обійняли теплі чоловічі руки.

- Я знаю як це для тебе важливо, тому нехай сьогодні твоя бабуся розділить цей день, як ти цього й хотіла.