5 РОЗДІЛ / КОХАННЯ ЧИ КАР'ЄРА

Я стояла перед відкритою валізою, дивлячись на свої речі, які я мала зібрати. Майбутній переліт до дому став для мене не лише новим початком, а й порятунком від складних почуттів, які на справді розривали моє серце. Коли я зачиняла двері свого будинку, я знала, що це вже назавжди прощання. Я посміхнулася, розуміючи, що попереду на мене чекає новий етап життя.

Мій дідусь, який був для мене всією опорою, стояв на ґанку, у своєму улюбленому старому светрі. Його обличчя було напруженим, але сповненим ніжності. Коли я підійшла до нього, він відкрив свої руки для обіймів. Я притулилася до нього, і цей момент був як останній шматочок теплого спогаду, який я могла взяти із собою. У його обіймах я відчула, як стискаються не тільки мої власні почуття, а й усі роки турботи, любові та підтримки, які він мені дарував. 

- я знаю, що ти більше не повернешся, Сью, ти завжди була для мене найкращим світлом — прошепотів він, 
— навіть коли я не міг бути поруч, щоб побачити, як ти ростеш і стаєш тією людиною, якою стала. Я пишаюся тобою, і хоча мені важко відпускати, я знаю, що це твій шлях.
Коли настав час прощатися, він акуратно передав мені маленьку коробочку. Усередині був старовинний медальйон, який він завжди носив із собою. 
-На згадку про наш час разом — пояснив він. 
- Щоб ти завжди могла відчувати, що частина мене з тобою.
Сівши в машину, я обернулася один останній раз, щоб побачити його ще раз на ґанку, зі зморшками на лобі та сльозами на очах. Він махав мені рукою, і я бачила, як його губи рухаються в останньому прощанні.
Ми вже були далеко від дому, я всю дорогу думала про Адама, обдумувала своє рішення чи правильно вчиняю втікаючи від своїх почуттів, адже можливо Адам і є моя доля.


Від всіх думок мене відволік сигнал повідомлення на телефоні. Нове повідомлення з електронної пошти. Перед очима знову відчуття дежавю як в той самий день. Вагаючись я все-таки зайшла, щоб прочитати його, воно було від Адама.

Дорога Сью.
Поки я пишу тобі цей лист, я не можу знайти слів, щоб висловити все, що відчуваю. Ти збираєшся їхати, і це усвідомлення охоплює мене темною хвилею. Ми провели стільки часу разом, і кожну мить було як дорогоцінний камінь, який я зберігатиму у своєму серці назавжди. Тепер, коли ти їдеш, я відчуваю, як у моїй душі утворюється порожнеча, яку ніхто не зможе заповнити. Мені не вистачатиме твого тепла, твого сміху і твоєї присутності, яка була для мене джерелом натхнення та сили. Я знаю, що ця поїздка важлива для тебе, що вона відкриє нові горизонти та дасть тобі можливість зростати та розвиватися в справі яку ти любиш більше життя. Я вірю в тебе та знаю, що в тебе все вийде, просто пам'ятай про це. Знаєш, я б побудував для тебе всі умови твоєї кар'єри тут, лиш тільки б ти залишилась й не їхала. Якщо ти все-таки поїдеш знай, що частина мого серця їде разом із тобою.

З повагою, твій вірний друг.

Ходивши по аеропорту, я подивилася на годинник. До вильоту залишалося лише пів години. Я пішла до виходу на посадку, але раптом відчула, як серце стислося. Зупинившись, я намагаючись розібратися у своїх почуттях. Руки затремтіли сильніше, і я зрозуміла, що більше не може ігнорувати цей свій внутрішній голос.

 - Що ж я роблю? - Прошепотіла я собі під ніс.  
Раптом я згадала, як учора ввечері ми сиділи з ним  у парку, розмовляючи про усе на світі. В його очах був відблиск смутку, коли я розповіла про те, що їду саме сьогодні. Тільки зараз зрозуміла, що насправді я кохаю його...

"Сльози підступили до очей, і дівчина різко розвернулася. Вона зрозуміла, що не може зараз полетіти, залишивши Адама. Швидко повернувшись до стійки реєстрації, вона пояснила, що хоче здати квиток. Здивований співробітник спробував дізнатися про причину, але Сьюзан просто посміхнулася крізь сльози та побігла до виходу з аеропорту."

   "Таксі доставило її назад за лічені пів години. Вийшовши з машини, вона попрямувала до будинку чоловіка. Її серце билося так сильно, що здавалося, вона не зможе зробити кроку. Але вона йшла, йшла впевнено, ніби весь світ підштовхував її у правильному напрямку.
Підійшовши до дверей, дівчина завмерла на мить, збираючись із духом. Вона постукала. За мить двері відчинилися, і перед нею з'явилась жінка - місис Леонора - мати Адама. Її волосся було світло-русяве, ретельно укладене в бездоганно оформлений французький вузол. Кожне пасмо було на місці, і жодне не наважувалося вибитися зі строгої зачіски.  У її присутності було відчуття якоїсь великої влади, яку вона демонструвала не лише своїм виглядом, а й холодною манерою спілкування."

- Доброго дня. - сказала я.
На мить я сама розгубилась, але потім одразу ж зібралась до купи.
- Добрий.  - холодно привіталась зі мною місис Леонора.
Його мати мене ніколи не любила, це я ще з дитинства знаю, хоча ні він, ні його мати про це мені не казали, але тут й без слів все зрозуміло.
- Якщо Адам вдома, покличте його, будь ласка.

Не встигла його мати нічого сказати як заді надійшов Адам, його очі засвітилися спершу від не очікуваності, а потім й від щастя. Місис Леонора кинула на мене останній не задоволений погляд та зайшла до будинку.
В його очах промайнуло здивування, але потім він усміхнувся.

- Сью, ти хіба не повинна бути в літаку зараз?!
- Адам - почала я, відчуваючи, як сльози течуть по щоках. 
– Я зрозуміла, що не можу полетіти. Я… кохаю тебе.

 Він дивився на мене кілька секунд, які здалися вічністю, а потім міцно обійняв, так ніби боявся, що я знову кудись зникну.

 - Я теж кохаю тебе, моя Сью - прошепотів він мені на вухо. 
– Я завжди кохав, й завжди кохатиму, щоб не сталось..

 Вони стояли в обіймах, і час ніби зупинився. Дівчина відчувала, як світ навколо неї стає яскравішим, теплішим. Вона знала, що зробила правильний вибір.