3 РОЗДІЛ / ПЕРША ЗУСТРІЧ

Сьогодні день летить неймовірно швидко, чи то мені так здається. Не встигла кліпнути як вже наближається 5 година, а я ще нічого не зробила.

Діставши зі шафи сукню з візерунками квітів я легким рухом її одягла, волосся залишила як є, просто розпущеним. Сильно не старалась, все-таки йду просто прогулятись з другом дитинства як колись. Я ніколи не сприймала Адама як хлопця-хлопця, він був завжди для мене тільки другом, так і я для нього просто подруга.

І ось на годиннику 16:45 моя звичка приходити швидше нікуди не ділась, ще з дитинства такою була, Адама в дитинстві це дуже злило, що чекала я його, а не він мене, через те, що це в багатьох випадках буває.

Я присіла на повалене велике дерево. здається це дуб. І нічого тут в цьому парку не змінилось, тільки я виросла.

Раптом я помітила його вдалині. Він йшов стежкою, високо піднявши голову, і, побачивши мене, прискорив крок. Він тримався прямо і впевнено, і це надавало йому особливої величі. У кожній деталі його зовнішності простежувалося прагнення до досконалості, чи то акуратна стрижка, чи то ретельно підібране вбрання. Усе це створювало образ успішної молодої людини, яка розуміла, що зовнішній вигляд не менш важливий, ніж внутрішні досягнення. Я одразу зрозуміла, що Адам, таки став тим, ким хотів бути в дитинсті. Піднявшись я не стримуючи радісної посмішки, пішла йому назустріч. 

- Сьюзан! — вигукнув він, коли ми підійшли один до одного. Його голос тремтів від хвилювання, як і мій.

- Ти як завжди, приходиш швидше за мене, як колись, нічого не змінилось

Я тільки легко посміхнулась.

- Я так давно тебе не бачила, Адам — промовила я, відчуваючи, як сльози радості навертаються на очі.

- я тебе теж — відповів він, відступивши на крок і уважно оглядаючи мене. 

- Повторюсь, ти зовсім не змінилася, хіба що стала ще красивішою.

Вперше чую такий комплімент від Адама, як же все-таки він виріс та помужнів.

Ми обоє засміялися, і напруга останніх хвилин розчинилася. Ми сіли на те ж дерево де я сиділа, і звідкись Адам дістав термос із гарячим чаєм і кілька бутербродів — наше старе дитяче частування, яке ми завжди брали з собою на прогулянки.

- Я приготував це спеціально для нас — сказав він з усмішкою, розливаючи чай. 

- Як в старі добрі часи.

Ми пили чай й балакали, сміялися, ділячись історіями про минулі чотири роки. Я розповідала про свої пригоди за кордоном, нових друзів та роботу, а він ділився своїми досягненнями в роботі в нашому містечку. Адам часто переривав мої розповіді запитаннями та коментарями, і я відчувала, як радість від нашої зустрічі наповнює всю мене.

Якоїсь миті Адам встав і запропонував прогулятися до озера. Ми йшли знайомою стежкою. Вода в озері була спокійною, відбиваючи останні промені заходу сонця. Ми зупинилися на березі та дивилися на воду, насолоджуючись тишею та присутністю один одного.

- Знаєш, Сью - почав Адам, повернувшись до мене. 

- Я часто згадував про тебе, про наші загальні моменти й чекав того дня, коли ми знову зустрінемося.

Я прикрила лице рукою приховуючи свій стид. Адам тільки подивився на мене..

- Ти мене, мабуть, зараз з'їж, бо я про тебе не так часто згадувала

Ми розсміялись. все-таки він єдиний хто розуміє такі мої жарти.

Ми стояли там, на березі озера, поки не стемніло. Ніч настала зненацька, але нам не хотілося йти. Ми насолоджувалися кожною миттю, знаючи, що наша дружба витримала випробування часом та відстанню. І тепер, знову разом, ми були готові до нових пригод та спогадів, які ще колись створимо разом.

- Завтра. - раптом промовив чоловік

Я лиш подивилась на нього звівши брови

-  Завтра?

- Так, завтра о 12 зайду за тобою. 

- о Господи, що ти вже придумав. 

- Оооо, багато чого. На скільки ти там приїхала?

- На тиждень. Ну вже менше, ще 4 дні.

По обличчю Адама бачу, що в нього були трохи інші очікування, видно йому  хотілось більше часу, проте не можу, в мене робота, Берлін чекає на мене.

- Ну і нічого, встигнемо. - сказав Адам усміхнувшись.

- Не знаю, що ми  там маємо встигнути, але ти знаєш, я за усякий двіж

Посміявшись з моєї відповіді, Адам провів мене до будинку. Попрощавшись до завтра Адам пішов далі вулицею яку освітлювали буквально декілька ліхтарів. Адам жив не далеко від мене, наші будинки були  близько один від одного.