2 РОЗДІЛ / НЕ ОЧІКУВАНИЙ ЛИСТ

На наступний день.

"Сьюзан повільно йшла знайомою стежкою цвинтаря, тримаючись за букет білих лілій, її улюблених квітів. Чотири роки вона провела за кордоном, і ось тепер, повернувшись, вона прямувала до місця, яке давно мріяла відвідати – могили своєї улюбленої бабусі. Серце стискалося від болю та туги, адже за ці роки вона так і не змогла попрощатися з нею, не встигла провести її в останній шлях у своєму серці."

День був похмурий, навіть природа розуміла мій душевний стан, сірі хмари низько висіли над землею, віщуючи дощ. Я зупинилася перед мармуровою плитою з вигравіюваним надписом, від якого у мене защипало в очах: ​​"Ти пішла, але твоя мудрість і доброта залишаться з нами назавжди." Я опустилася навколішки, акуратно поклала квіти на могилу і, нахилившись, торкнулася прохолодного каменю.

- Пробач мені, бабусю — прошепотіла Сьюзан, її голос тремтів. 

Я відчувала свою провину, адже колись образила її й так і не встигла попросити тоді пробачення, мені було всього лиш 10, але тоді я втратила частину свого світу в якому жила.

"Дівчина відчула, як вітер м'яко обвив її плечі, наче бабуся намагалася втішити її через обрій. Цієї миті Сьюзан усвідомила, що, попри фізичну відсутність, бабуся завжди буде з нею — у її серці, у спогадах, у тих дрібницях, які вони ділили разом. "

Я завжди казала й вірила. що до поки я буду згадувати її, вона завжди буде жива для мене.

"Сльози, які вона стримувала всю дорогу, нарешті пролилися. Вона тихо плакала, відчуваючи, як біль втрати та непереборна любов до бабусі переповнюють її. Спогади нахлинули хвилею: як бабуся пекла їй пироги, як читала казки перед сном."

- Не знаю, чи чуєш ти мене, але мені так хочеться вірити, що ти тут, поруч, як і раніше. - почала говорити я.

- Пам'ятаєш, як ми гуляли разом парком? Ти розповідала мені свої історії, а я слухала, заворожена твоїм голосом.

- Я так сумую за твоїми порадами. Життя стало складним, і часом я не знаю, що робити. Ти завжди знала, як знайти правильні слова, як заспокоїти мене. Мені так не вистачає твого мудрого погляду, твоєї м'якої посмішки.

- Іноді мені здається, що я чую твій голос у шумі вітру, у шепотінні листя. Наче ти хочеш сказати мені щось важливе, щось, що допоможе мені зрозуміти, як рухатися далі.

- Я намагаюся бути сильною, як ти вчила мене. Але знаєш, це непросто. Бувають моменти, коли мені здається, що світ руйнується навколо мене, і тоді я згадую тебе, щоб знайти розраду у твоїй тиші.

Минуло кілька хвилин, поки я сиділа на землі, розмірковуючи про життя і про те, як багато  хотіла б ще сказати бабусі, як багато хотіла б почути від неї у відповідь. Я встала, обтрусила коліна і подивилася на небо, яке почало прояснюватись. Сонячний промінь пробився крізь хмари, висвітливши могилу.

"Сьюзан ще раз подивилася на могилу, попрощавшись із бабусею у своїх думках, і повільно пішла до виходу, відчуваючи, як легкість та тепло починають заповнювати її серце. Вона знала, що саме бабуся пишалася б нею і що їхній зв'язок ніколи не розірветься, незалежно від часу та відстаней."

Прокрутивши ключ двічі я штовхнула важкі вхідні двері в будинок. Скинувши кросівки я підійшла до вікна, відчинивши його, я впустила свіже повітря та світло. Птахи щебетали на вулиці, а листя дерев шелестіло під легким вітерцем. Я заплющила очі, насолоджуючись звуками та запахами рідного двору.

- Час перевірити електронну пошту.

Сказала я сама собі, сідаючи у велике крісло у своїй кімнаті та закидаючи ногу на ногу. Ось, нічого цікавого, розсилки з різних сайтів та спам, але найголовнішою несподіванкою для мене був лист, який прийшов мені декілька годин тому. Він був від Адама, мого друга дитинства, який, як виявилося, також був за кордоном. Ми давно втратили зв'язок, але його слова були сповнені тепла та надії на зустріч. Я відчула, як моє серце наповнилося очікуванням, це було справді не очікувано. 

Лист:

Привіт, Сьюзан!

Як давно ми не бачились! Здається, що минула ціла вічність з того часу, як ти поїхала. Чотири роки – це дійсно багато, і я так сумував за нашими зустрічами, розмовою та безтурботними днями з дитинства, проведеними разом. Я часто згадував наші дитячі роки, як ми грали на пустирі, ховалися у нашому таємному місці у парку та думали про майбутнє. Ти завжди була одна з моїх найкращих друзів, і мені дуже не вистачало твоєї присутності. Я чув, що ти повернулась, не знаю чи на довго та все одно хочу тебе побачити.

Зустріньмось в нашому старому місці —  у парку, де ми завжди любили сидіти та дивитися на захід сонця. Пропоную зустрітися цієї суботи о п'ятій вечора. 

Твій друг, Адам.

Лист який сповнений неймовірною енергетикою очікування, чи не так?... 

- Субота це ж завтра - одразу подумала я.

"Сьюзан зайшла в затишну кухню, де стіни були прикрашені старими фотографіями та вишивками її бабусі. Вона поставила на плиту чайник, щоб закип'ятити воду для чаю. Поки вода закипала, дівчина перевіряла запаси в коморі, дістаючи варення та свіжий хліб. 
Коли чай був готовий, вона налила його у свою улюблену чашку з квітковим візерунком і сіла за стіл, обставлений теплими вечірніми променями сонця, що проникали крізь фіранки. 
Після чаю дівчина вийшла на ґанок, щоб полити квіти у саду. Приємний аромат лілій і троянд наповнював вечірнє повітря, змішуючись із запахом свіжоскошеної трави. Це запах її дитинства. Вона вдихнула на повні груди так сильно як тільки могла."

"Перед тим як лягти спати, Сьюзан завжди лишала відчиненим вікно в спальні, впускаючи в кімнату свіже нічне повітря та звуки села: стрекотіння цвіркунів, далекий гавкіт собак та рідкісні крики нічних птахів. Лежачи в ліжку, вона розмірковувала про минулий день, подумки дякувала за всі його моменти й будувала плани на завтра, а саме зустріч з Адамом."
Під шум листя і легкий вітерець, що гойдає фіранки, я засинала з усмішкою на обличчі, знаючи, що завтра на мене чекає новий день, наповнений приємними емоціями, я в це вірю.