Розділ 12. Друга сім’я за мої гроші

Світлана вимкнула телефон одразу після повідомлення.

Марко передав фото з паркінгу Іванні та попросив мене повернутися до гостей. Якщо я зникну разом із носієм, Олег першим скаже, що крадіжку організувала я.

— А якщо Світлана його знищить?

— Не знищить, — відповів Марко. — Вона могла віддати сумку Павлові або не приїжджати. Натомість ризикнула потрапити на камери й написала вам.

— Вона торгується.

— Можливо. Ідіть до зали. Я спробую знайти її законно.

— Як?

— Почну з адреси й родичів. Якщо буде підстава вважати, що їй загрожують, повідомимо поліцію.

У готелі Павло пояснював Бересту, що невідомий скористався евакуацією. Олег побачив мене біля входу.

— Де ти була?

— Телефонувала Іванні.

— Навіщо?

— Резервну копію викрали. Це стосується розслідування.

— Треба було спочатку сказати мені.

— Ти стояв поруч.

Берест підійшов до нас.

— Прийом закінчуємо, — сказав він. — Завтра о восьмій збираємо раду. До того часу носій має бути знайдений.

— Знайдемо, — відповів Олег.

— Якщо ні, про позику можете забути.

Берест пішов до виходу. Олег дочекався, доки ми залишилися вдвох.

— Хто знав, що носій буде тут?

— Ми, банк, аудитори, Павло.

— І твій консультант.

— Марко знав.

— Де він зараз?

— Не знаю.

— Ти щойно з ним розмовляла?

— З Іванною.

Олег простягнув руку.

— Покажи телефон.

— Ні.

— Якщо хочеш, щоб я тобі вірив…

— Це ти просиш мене повірити. Не переплутуй.

Він опустив руку.

— Ми домовилися працювати разом.

— Працювати — так. Віддавати особисте листування — ні.

— Ти знову щось приховуєш.

— Тепер тобі доведеться із цим жити.

Я забрала пальто. Олег поїхав шукати Павла, а я повернулася додому.

Софія чекала у вітальні. Іванна сиділа поруч із ноутбуком.

— Як минуло? — запитала донька.

— Складно.

— Ви трималися за руки на фотографіях.

Вона вже бачила знімки в мережі. На одному Олег дивився на мене так, ніби в залі не було нікого ближчого.

— Це була робота.

— Так усі кажуть, коли брешуть у соцмережах.

— Саме тому я не викладаю туди особистого.

— Ти його пробачиш?

— Ні.

Іванна підняла очі від екрана. Софія теж здивувалася моїй швидкій відповіді.

— Тато думає інакше, — продовжила я. — Мені потрібно, щоб він дав доступ до документів.

— Ти його обманюєш?

— Не кажу всієї правди про свої рішення.

— Це те саме, що робив він.

Заперечити було легко: я не мала другої сім’ї, не крала грошей і не підробляла її ім’я. Але Софія питала не про масштаб, а про спосіб.

— Частково так, — сказала я. — І мені це не подобається.

— Тоді скажи йому прямо.

— Якщо скажу, він може знищити докази й залишити без житла людей, які заплатили за квартири.

— Це виправдання.

— Так. Сподіваюся, достатнє.

Софія пішла спати невдоволена. Іванна дочекалася, поки зачинилися двері.

— Не розповідай їй більше, ніж треба.

— Вона бачить новини й фотографії.

— Тоді пояснюй результат, а не тактику.

— Я не хочу, щоб вона дізналася згодом і вирішила, що я теж брехала.

— Вона так вирішить незалежно від формулювань. Діти не зобов’язані схвалювати методи батьків.

— Дуже втішно.

— Зате чесно.

Марко зателефонував о першій ночі. Світлани не було вдома. Її донька Оксана теж зникла зі своєї квартири, але автомобіль Світлани зафіксувала камера на виїзді в бік Житомира.

— У неї є родичі там? — запитала я.

— Сестра в Коростишеві. Їдемо зранку.

— Я з вами.

— О восьмій рада директорів.

— Без носія Берест не дасть грошей.

— Якщо не прийдете, Олег використає відсутність для відсторонення.

Іванна погодилася з ним. Вони вирішили, що Марко поїде сам, а я залишуся на раді.

Олег повернувся о третій. Я не спала.

— Павло знайшовся? — запитала я.

— Він нікуди не зникав.

— А носій?

— Шукають.

— Хто натиснув пожежну тривогу?

— Поліція перевірить.

— Ти подав заяву?

— Так.

— Даси номер провадження?

— Вранці.

Він зняв піджак і сів навпроти.

— Берест думає, що витік організувала ти.

— Берест сказав?

— Натякнув.

— Він бачив, що носій був у Павла.

— А Павло бачив твого консультанта біля готелю.

— Марко не заходив усередину.

— Звідки знаєш, якщо не зустрічалася з ним?

Я допустила помилку й побачила, як Олег її помітив.

— Іванна сказала.

— Коли?

— Після прийому.

— Ти обіцяла не працювати з ним.

— Я сказала «добре», коли ти цього вимагав. Не обіцяла.

Олег засміявся без радості.

— У тебе швидко з’явилися мої звички.

— Мала хорошого вчителя.

Він пішов у душ. Я написала Маркові, що Олег уже знає про його присутність.

Уранці перед радою я отримала повідомлення: Світлану знайшли в будинку сестри. Вона погодилася говорити, але лише зі мною та без поліції.

Берест розпочав засідання рівно о восьмій.

— Учора зник резервний носій, — сказав він. — До його повернення фонд призупиняє переговори про позику.

— Це поставить під загрозу виплати покупцям, — відповів Олег.

— Під загрозу їх поставили подвійні договори.

— Їх підписували окремі працівники.

— Під ними ваш підпис і підпис Катерини.

— Мій справжній, її — можливо, підроблений.

Я подивилася на чоловіка. Ще вчора він стверджував, що ми відкрили рахунок разом.

— Ти визнаєш, що мій підпис могли підробити? — запитала я.

— Після розмови з адвокатами не відкидаю.

— Хто мав доступ до ключа?

— Ти, я, бухгалтерія.

— І Павло.