Розділ 11. Ціна тиші

У середу вранці Олег приготував сніданок.

Я прокинулася від запаху смажених сирників і голосів на кухні. Він розповідав Софії, як колись зіпсував першу вечерю для мене: переплутав цукор із сіллю й намагався переконати, що так задумано. Донька сміялася.

Я стояла в коридорі й слухала їх, не заходячи. Олег повернувся до ролі, яку добре знав. Якби я не бачила готівки в його сумці й не сиділа на допиті, могла б вирішити, що останні дні були поганим сном.

— Мамо, ходи, — покликала Софія. — Тато вперше за рік згадав, де в нас сковорідка.

Я сіла за стіл.

— Як спала? — запитав Олег.

— Нормально.

Він поставив переді мною тарілку й чашку кави.

— Сьогодні ввечері прийом до річниці компанії. Я не скасував, бо після обшуку це виглядало б як паніка.

Щороку ми збирали керівників, інвесторів і партнерів у готелі. Цього разу святкували одинадцять років «Фортеці». Я готувала захід ще місяць тому, але після обшуку була впевнена, що його перенесуть.

— Ти хочеш, щоб я прийшла?

— Ми обоє засновники. Люди мають побачити, що компанія працює.

— І що в нас усе добре?

Олег глянув на Софію.

— Що ми вирішуємо питання професійно.

— Я піду, — сказала я.

Софія перестала жувати.

— Ви помирилися?

— Ні, — відповіла я.

Одночасно Олег сказав:

— Намагаємося.

Донька відклала виделку.

— То як насправді?

— Ми домовилися не сваритися й розібратися з компанією, — пояснила я. — Це не означає, що я пробачила чи все стало, як раніше.

— Тато спить у кабінеті?

— Так.

Олег усміхнувся:

— У мами суворі умови.

— Не жартуй, — сказала Софія. — Це не смішно.

Він одразу посерйознішав.

— Ти права.

Після сніданку Олег запропонував підвезти мене до офісу. Я погодилася. Основний телефон залишила в сумці, запасний сховала в підкладці пальта.

Дорогою він розповів, що Берест готовий надати короткострокову позику на тридцять мільйонів. Гроші мали пройти через контрольований рахунок і спрямовуватися лише на повернення покупцям або завершення квартир за подвійними договорами.

— Які умови? — запитала я.

— Застава моєї частки й опціон на ще десять відсотків.

— Чиїх?

— Моїх.

— Тоді він отримає контроль, якщо ти не повернеш позику.

— Поверну.

— З яких надходжень?

— Продажі наступної черги.

— Тобто новими грошима закриємо стару нестачу.

— Так працює девелопмент.

— Не коли одні квартири продають двічі.

Олег міцніше стиснув кермо.

— Ми вже домовилися не повертатися до звинувачень, доки не перевіримо.

— Ти домовився. Я сказала, що подумаю.

— Інакше Берест не дасть грошей.

— Він знає про «Альтеру»?

— Знає про проблемних контрагентів.

— Це не те саме.

— Катю, якщо ввечері він запитає, скажи, що внутрішня перевірка триває й операційний ризик контрольований.

— Він контрольований?

— Так.

— Тоді навіщо тобі моя брехня?

Олег зупинився на світлофорі.

— Не треба брехати. Просто не розголошуй неперевірених припущень.

— А третій рахунок — припущення?

— Ми з тобою відкрили його для спеціальних продажів.

— Ти забув, що вчора визнав інше.

— Я сказав, що документи готував Павло.

— І що знав про використання мого імені.

Світло змінилося. Олег рушив, не відповівши.

В офісі він особисто повернув мені доступ до фінансової системи. Павло приніс ноутбук у прозорому пакеті з пломбою.

— Диск перевірено, загрози не виявлено, — сказав він.

— Де акт вилучення?

— Його не складали, бо техніка належить компанії.

— Тоді акт перевірки.

— Надішлемо.

— До обіду.

Павло подивився на Олега. Той кивнув.

— Добре.

Я не вмикала ноутбук. За порадою Марка попросила видати інший пристрій для поточної роботи. ІТ-відділ приніс новий за годину.

Мій кабінет змінився за два дні. На столі лежали папки, яких я не залишала. Частину документів переставили. Сейф був відчинений і порожній. Я сфотографувала все до початку роботи.

Олег надіслав доступ до окремої папки з матеріалами щодо подвійних продажів. У ній було одинадцять договорів, список покупців і план повернення коштів. За розрахунком нам бракувало дев’ятнадцяти мільйонів. Ще шість мільйонів уже повернули на третій рахунок із «Альтери».

— Коли? — запитала я в Олега телефоном.

— Уночі.

— Рахунок заблокований.

— Надходження дозволені.

— Чому «Альтера» повернула гроші?

— Визнала, що не може виконати договір.

— Хто домовився?

— Павло.

— Чому служба безпеки веде переговори з консультантами?

— Бо він перевіряв контрагента.

— Чому не юридичний відділ?

— Катю, не витрачай час. Перевір план для Береста.

Я завершила розмову й відкрила виписку. Шість мільйонів надійшли трьома платежами від різних компаній. «Альтери» серед них не було.

Зателефонувала Маркові з запасного апарата.

— Олег сказав, що гроші повернула «Альтера», але платники інші.

— Назви надішлете через Іванну. Не копіюйте виписку, якщо ваш доступ можуть перевіряти.

— Я маю право її зберегти.

— Маєте. Але Олег побачить, що саме вас зацікавило.

— Він і так знає.

— Не обов’язково. Поки граєте примирення, переглядайте все, що природно для фінансової директорки. Не шукайте лише пов’язані компанії.

— Мені треба дістатися резервної копії до видалення журналу підписів.

— Де її зберігають?

— Щотижневий архів — у хмарі зовнішнього провайдера. Щомісячний — на фізичному носії в банківській скриньці.

— Хто має доступ до скриньки?

— Я й Олег разом. Потрібні обидва ключі.

— Коли створили останню копію?

— Першого числа. Вона міститиме відкриття третього рахунку, але не видалення останніх файлів.