Розділ 29. Тінь зради та баланс душ

Ніч перед виборами завжди схожа на паузу перед апокаліпсисом — тиха, але насичена шепотами, що обіцяють хаос. Це не моє твердження!.. це Вам скаже кожен, хто хоч раз в житті вирішив зайняти якусь посаду, як та, на яку я зараз мітив! Так стверджував і вже майже екс-мер… який сидів спітнілий, витираючи постійно хустиною свою блискучу лисину, тремтячи при цьому як листок на осінньому вітрі.

Я сидів на лавці в парку, де ще годину тому вихор листя танцював під диктовку Тіні, а калюжі віддзеркалювали не зірки, а мої власні сумніви. Місто внизу гуділо, ніби котел з грішниками, що чекають на свій черговий поворот. Вибори завтра, а я, демон третього кола на пенсії, відчував себе як той старий пергамент, що ось-ось розсиплеться від доторку вітру. Занадто старий для цього лайна, але, чорт забирай, занадто зацікавлений, щоб просто відмовитися.

Я потер роги — зуд не вщухав, ніби Тінь сама шкреблася під шкірою. Флешбеки накотилися, як хвиля смоли: шість тисяч шістсот шістдесят шість років шепотів у вуха грішників. "Вкради... збреши... прокляни..." — дрібні спокуси, що накопичувалися, як пісок у шестернях совісті.

У пеклі все було просто: реєстр гріхів, баланс на пергаменті, профіт для шефа. А тут, у людському світі, де корупція цвіте без моєї допомоги, а революції спалахують від одного твіту? Тут баланс — це не цифри, а війна душ. Я пенсіонер, хоббіст, але пекло не забуває.

Сигнал від секретарки ще дзвенів у вухах: "Шеф чекає результату!". Профіт? Який профіт, коли Тінь множить нуль, а мій альянс — це фарс з фурією, золотим жуком і вискочкою з хвостом?

Я витягнув з кишені уявну сигару — ілюзію, бо демони не курять, але звичка з пекельних кабінетів залишилася. Колись я запитав одного чинушу, який перед мерією ходив туди-сюди з цигаркою і жалібно викурював одну за одною. Коли я його запитав про причини його куріння, він відповів запитанням на запитання: «А Вам не здається, що чоловік, який просто ходить перед мерією і щось мугикає під ніс виглядав би дивно?». Поки я переварював його запитання, чиновник додав: «Мені просто потрібно обдумати один документ, а він просто не підготується сам… а мене немає натхнення!». З того часу я зрозумів, що для чиновників нікотин – це свого роду допінг для натхнення, а прогулянка з цигаркою – просто ні що інше, як пошук натхнення.

Повітря наповнилося запахом сірки, і я вдихнув глибоко, згадуючи свій перший день у адміністрації. Молодий демоня, з рогами, що ледь пробивалися, подає прохання: "Хочу в бюрократію!" Інші сміялися — апокаліпсиси, крадіжки душ королів, а я? Дрібниці. Але дрібниці накопичуються. За століття я піднявся на третє коло, очолив відділ. Вигорів? Так, як недогарок душі. Пенсія мала бути відпочинком, а стала цим... цирком.

Люцифер, певно, регоче: "Нехай грає, але платить". Баланс душ — ось що пекло хоче. Не перемогу, не поразку, а реєстр: скільки гріхів додав мій хаос?

Телефон задзижчав — Лікс. "Дядьку, все готово! Меми в трендах, апка фурії чиста, золотий розсилає бонуси. Але... щось дивне. Фурія пише: 'Сумніваюся в шептуні'. Золотий мовчить. А Святенник малює якісь 'паузи' на серветці. Приїжджай до мерії, мер ниє про холодну каву!"

Я зітхнув, підвівшись. BMW заурчав, як ситий дракон, і я помчав вулицями, де неонові вогні блимали, ніби очі ботів Тіні. Дорогою думки крутилися: Тінь не просто атакує, вона сіє. Як я в третьому колі — дрібними спокусами, щоб побачити тріщину.

Альянс тримається на шепоті, але якщо один зламається? Фурія з її вогнем — ідеальна для зради: революція без союзників, чиста апка, що спалює все. Золотий — жадібний до бонусів, Тінь може пообіцяти "чисті форми" без рахунку. Лікс? Хлопець з хвостом, але мемами не врятуєш свою хвостату дупу. А Святенник... пернатий з його гармонією, але й ангели падають.

Мерія блищала, як після прибирання, але аура хаосу витала: клерки клацали клавіатурами, ніби друкували штрафи за гріхи. Я ввійшов у "кризовий кабінет", де команда зібралася. Лікс сидів за планшетом, хвіст смикався нервово. Святенник малював лабіринт з крилами та рогами, бурмочучи "Пауза в балансі". Мер хникав над кавою: "Ветус, рейтинги падають! Тінь... вона скрізь!"

Фурія стояла біля вікна, синє волосся горіло в світлі лампи, апка в руці блимала. "Шептуне, — сказала вона, не обертаючись. — Твоя черга? Ха! Мої твіти горять, але... а якщо революція без тебе? Тінь шепоче: 'Вогонь для мене, апокаліпсис без нулю'." Її очі звузилися, ніби леза.

Я відчув холод — не від вітру, а від її слів. Тінь вже влізла. "Дівчинко, — прошепотів я, наблизившись. — Тінь не дає вогню, вона гасить. Твій апокаліпсис — це крик у порожнечу без нашого вихору. Союз — це пакт, не спокуса."

Вона пирхнула, але в очах мелькнув сумнів. "Маніпулятор! Але... правду шепочеш. Чи ні?" Апка блимнула — повідомлення від невідомого: "Революція за Тінь. #НульПереможе".

Тим часом корупціонер сидів у кутку, перебираючи папери. Краватка блиснула фальшиво, пачка тремтіла. "Бонуси... чисті форми... Але Тінь обіцяє більше. Рахунки без кінця, мир без хаосу." Він підвів очі, і я побачив — тінь у зіницях, сірий відлив.

"Золотий, — сказав я тихо, як шелест пергаменту. — Твої бонуси — щит, не пастка. Тінь зжере все, навіть твої 'чисті сльози'. Альянс — це профіт без нулю."

Він зам'явся: "Але... мир у бюрократії? Без тебе — чистіше." Папери зашелестіли, ніби оживаючи, шепочучи "Нуль... бонуси для тіні".

Лікс стрибнув: "Дядьку, дивись! Меми глючать — боти переписують: 'Альянс — брехня'. Фурія репостить сумніви, золотий лайкає 'нуль'!" Хвіст смикнувся, але в очах хлопця мелькнула іскра — спокуса слави? "А якщо меми для Тіні? Тренди без вихору..."