Розділ 21. «Печальна статистика першого тайму»

Опівдні арена вже кипіла. Сонце вдарило по трибунах, ніби хтось увімкнув софіти на максимум, і плебос — ота маса з хот-догами в руках і телефонами на витягнуту — почав гудіти. Я стояв у кулісі, спершись на стіну, і дивився, як Лікс вистрибує на сцену. Мій вискочка з хвостом, що ховався в штанях, як непотрібний аксесуар, крутнувся на п'ятах, м'язи під сорочкою напружилися, а посмішка розтягнулася — та сама, що в Реконкісті дурила папських прихвостнів. Він схопив мікрофон, ніби це була не палиця для слів, а справжній гачок для душ.

"Плебос! — гаркнув Лікс, голос прорізав гомін, як ніж по пергаменту. — Сьогодні не нудні розмови за кавою. Сьогодні — дуель! Перша пара: синьоволоса фурія проти золотого чиновника. Нові обличчя проти старих кишень. Хто переможе — революція з татуюваннями чи схеми з печатками? Аплодуйте, голосуйте смс — і нехай переможе той, хто голосніше бреше!"

Натовп загукав. Хтось кинув кришку від пива — вона покотилася по підлозі арени, дзеленчачи, як монета в кишені чинуші. Активістка вискочила першою: волосся синє, як фарба з базару, футболка з "Геть систему!", шорти, що ледь трималися на стегнах, і кросівки, що тупотіли по дошках. Вона схопила мікрофон, очі блиснули — не гнівом, а тим фальшивим вогнем, що в соцмережах лайкають тисячі, а в житті згасає за тиждень.

"Містяни! — закричала вона, махаючи рукою, ніби гнала мух від обіцянок. — Ця адміністрація — болото! Наші податки йдуть внікуди! Я — нове обличчя. Без компромісів. Ми рознесемо кабінети, запалимо протести, запустимо апку для голосувань без бюрократів! Кожен матиме голос — не на папері, а в чаті! Жодних старих корупціонерів, з їхніми схемами!"

Вона ткнула пальцем у бік опонента. Корупціонер — кремезний, в костюмі, що блищав, як нова монета, — повільно підвівся з крісла, посмішка на обличчі трималася, ніби приклеєна. Годинник на руці мерехтів, пальці стиснули мікрофон.

"Дівчино, — почав він, голос гладкий, — ти кажеш «рознесемо»? А хто заплатить за прибирання? Я — досвід. Старий, так, але з ключем до дверей. І я обіцяю: прості рішення. Парковка без черг, транспорт без контролерів, доступ до простих рішень — для всіх, хто заплатить податки... ой, тобто зареєструється. Нові обличчя? Гарно, але без системи та схеми ви загрузнете в формах, як у багні… заблукаєте у невідомості"

Натовп заворушився. Хтось загукав "Правда!", хтось "Брехня!". Я хмикнув у кулісі — Лікс уже крутився між ними, ніби клоун у цирку, де номери йдуть один за одним, без пауз.

Він підскочив до активістки, схопив за плече — легко, акторськи, — і повернув до натовпу. "Стоп, фуріє! — вигукнув він, очі блиснули, посмішка стала ширшою. — Апка для голосувань? Клас! Але уявіть: ти реєструєшся, вводиш паспорт, фото, маму-тата — і бац, апка просить форму 666 на «прозорість даних»! Хто її заповнить? Ти? Чи твої революціонери, що вже сидять у кабінетах, як старі миші? Плебос, сміятися! Нові обличчя приходять — і стають старими за місяць. Бо система — не адміністрація, а пастка. Ти обіцяєш рай, а створюєш черги в апці!"

Активістка вирвалася, обличчя спалахнуло. "Ти — провокатор! — крикнула вона, махаючи мікрофоном, ніби це була не палиця, а шабля. — Я не про форми! Про справедливість! Ми, молодь, зруйнуємо все — вуличні акції, хештеги, флешмоби! Ніяких рішень без обговорення, ніяких завуальованих схем!"

Лікс не дав їй розігнатися — він крутнувся до корупціонера, хапнув за лацкан костюма, потягнув ближче. "А ти, золотий? — гаркнув він, голос став басовитішим, ніби імітував старого боса. — Прості рішення? Парковка без черг — значить, свої паркуються першими? Доступ до всього для всіх — з твоїм відсотком? Старий ти, так, але не хочеш змінювати. Бо в кишенях уже душі — не грішники, а кеш від форм. Плебос, дивіться: він обіцяє ключ, а дає ланцюг! Сміятися! Старі не хочуть — бо звикли. Нові не можуть — бо вчаться на ходу..."

Корупціонер відштовхнув Лікса — не сильно, але з виглядом, ніби це частина сценарію. "Хлопче, ти забагато говориш, — пробурмотів він, посмішка тріснула, як фарба на стіні. — Я досвід. Без мене — хаос. Обіцяю: контрольери зникнуть, але не ваші — мої. Е, тобто громадські. А ти, дівчино, твої флешмоби? Гарно, але хто їх фінансуватиме? З податків виборців? Чи за кошти, зібрані з акцій та флешмобів?"

Натовп зареготав — хтось кинув хот-дог на сцену, сосиска покотилася до ніг активістки. Вона ступила на неї, послизнулася — ледь не впала, схопилася за Лікса. Той підтримував її, але не відпускав: "Оце так, фуріє! Послизнулася на сосисці — як на обіцянках! Плебос, бачите? Нові обличчя ковзають, бо під ногами — старі схеми. А старі? Вони стоять, бо знають, де тверда земля… лиш би в кишенях дзвеніло!"

Вона відштовхнулася, очі палали: "Досить! Я покажу!" — і рвонула до корупціонера, хапнула пачку паперів з його столу — форми, тендери, все те лайно, що я сам шепотів у кабінетах. Розірвала — клапті полетіли, як конфеті на похміллі. "Оце ваші ключі! — заорала вона. — Рвемо все!"

Натовп загукав схвально, але Лікс уже був поруч — хапнув клапоть, підніс до мікрофона: "Стоп, стоп! Рвемо форми? Чи знищуємо докази? Гарно, але завтра нові напишете — ваші! Бо без них апка не запуститься. Плебос, голосуйте смс: 1 — за треш і апки, 2 — за прибирання! Ха-ха, бачите? Фарс? Нові рвуть — старі пишуть. Старі пишуть — нові рвуть. Коло замкнулося!"

Корупціонер не встиг — активістка кинула йому в обличчя шматок форми, той відскочив, спіткнувся об кабель — мікрофон полетів, загудів по підлозі.

Лікс підхопив його, крутнувся, ніби в реслінгу: "Оце удар! Корупціонер у нокдауні! Але вставай, золотий — бо без тебе хто напише форму на нокаут?"