Розділ 19. Дебати: процес заради процесу

Я не знаю, що там собі святенник намалював у своїй уяві про ті дебати, але, я собі це визначив, як шоу. Ніби боксерський бій чи реслінг! Синьоволоса активістка та корупціонер на розігріві, і я зі святенником – як основна страва… І це все – на боксерському ринзі. Під прицілами фото та відеокамер, із журналістами та глядачами… Тріумф популізму і словоблуддя про все та ні про що!

Проте я не поспішав озвучувати свої думки опонентам, а просто, сівши у свій автомобіль – поїхав від мерії у свій пентхаус. Демони не стомлюються, але шум площі уже набрид та гнітив.

Я пролітав пустими вулицями і здавалося, що місто вимерло, хоча швидше за все – найбільш пасіонарні містяни були на площі, а менш пасіонарні – перед телевізорами, бо усіх хвилював не кінцевий результат, а шоу, яке я фактично організував, з подачі святенника.

Почуття гумору у пернатого, хоч і специфічне, таки було в наявності… напевно, як базове налаштування. Сподіватися, що якось воно буде – не у моєму стилі! І якби я вчинив інакше, то це ніби хтось інший вселився у мене… а й таке буває! Не лише демони в людей вселяються… і хоч навпаки не буває – історія знає кілька цікавих фактів. Тому, бр-р-р, ні, мене влаштовує бути Ветусом, і я влаштую шоу.

З цими думками я крутанув кермо вліво, зайшов у віраж, і попрямував до спортивної арени, де на втіху містянам, спортсмени час від часу гамселили пики один одному… чи принаймні вдавали, що гамселять, як у реслінгу.

Я вийшов із автівки, а від входу до мене вже летіло здоровило (на голову вище і на півтора розміри мене ширше у плечах), через костюм якого суттєво видувалися нічогенькі такі м’язи.

«Пане Ветусе, радий Вас вітати!» - з милою кошенячою посмішкою прогарчало здоровило.

«Привіт!» - кивнув я. – «Не знаю як Ви здогадалися, шановний (ага, не знаю, сам йому нашепотів вибігти мене зустрічати), але мені приємна Ваша увага!»

«Запрошую до себе в кабінет!» - якось по-холуйськи схилився здоровило.

Я пішов вперед, ніби знав куди йти, а здоровило за мною слідом. Коли ми увійшли в його кабінет (якось інтуїтивно я знайшов потрібний), навіть я здивувався тому святу самолюбовання та нарцисизму пристарілого спортсмена. Ні, здоровила, як на свій вік, перебував у пречудовій формі… але ця кількість його власних фото і нагороди різних штибів! А ще тут смерділо тиранією та невіглаством… це напевно його відношення до підлеглих та інших спортсменів, які, на його думку, не досягли та не досягнуть його висот.

«Ви напевно знаєте, навіщо я завітав!» - запитав у я здоровила.

«Ну так, місто шумить про дебати!» - кивнув той. – «А краще місця, ніж це – не знайти!»

«Ну так от, шановний, я хочу шоу… грандіозне шоу!» - здоровило лише знову кивнув, а я підвівся і попрямував до виходу. – «Не проводжайте мене! Я знайду вихід… Краще не баріться і розпочинайте! Я завтра зранку прибуду з перевіркою…».

Вийшовши зі спортивної арени я знову сів у автівку і вже тепер остаточно націлився заховатися у своєму лігві… Та ні, пролунав дзвінок… від святенника! Не залишалося нічого іншого, як відповісти… але розмова з моїм візаві була короткою, з натяком на сюрприз та запрошенням відвідати зі мною спортивну арену – завтра, під час обіду… а наразі я мав бажання відпочити від галасу і метушні – вони суттєво підкошують працездатність навіть такого трудолюбивого демона, як я!

А вже наступного дня, зі самого ранку, я був біля спортивної арени, спостерігаючи як хвацько здоровило керує процесами підготовки до дебатів (дату яких я планував оголосити в обід, на площі). Тут і освітлення, і банери, і звукова апаратура… одним словом все! Не забув здоровило і про «хліб», який до видовищ – саме те: пиво, снеки, ход-доги… Вболівальникам буде чим насититися! І це мені однозначно подобалося…

Після арени, віддавши останні розпорядження здоровилу, я рушив до мерії: по-перше залишалися незавершені справи (про тендер і електронне урядування я точно не забув, а перевибори не були підставою для байдикування чиновників), а по-друге – площа чекала своїх героїв.

Ну, як сказати «площа чекала»? На площі перед мерією уже було троє кандидатів, двоє з яких мало не дерли один на одному волосся. А святенник просто спостерігав збоку! Було б цікаво подивитися, чим це все закінчиться, чи навіть втягнути пернатого в розбірки кандидатів… та у мене були інші плани! Тому моє по-друге – стало «по-перше».

Я хвацько вискочив на імпровізовану сцену, взяв мегафон і голосно проговорив: «Цирк повинен гастролювати, панове кандидати! Попрошу хвилиночку уваги!»

Усі різко розвернули голови до мене, навіть синьоволоса із корупціонером (як результат – пропустив удар під дих), а я продовжив:

«Не варто гамселити один одного без потреби! Я пропоную шановному товариству взяти участь у дебатах кандидатів! Перша пара: наші кулачні бійці!» - я вказав на активістку та корупціонера. – «Друга пара – я із святенником, який обрав мене своїм суперником… Сьогодні увечері, на спортивній арені!».

Натовп спочатку завмер, почувши мої слова, а потім з новою силою почав гудіти, дудіти та кричати… невже не можна інакше виплескувати свої емоції? Ну гаразд, доведеться інакше! Я прошепотів у повітря: «Квитки на дебати розлітаються, як гарячі пиріжки!».

Присутні на площі голосно почали щось обговорювати, але це радше нагадувало гудіння бджолиного вулика, і поступово кількість людей перед площею почала зменшуватися – усі планували ввечері стати свідками грандіозного шоу.