Розділ 16. Крила над смолою

***

Сидіти з вудкою, поки стара риба клюне від нудьги на гачок – таке собі заняття. Інша справа, коли ти старанно розставляєш сіті, щоб хитра рибина не уникнула своєї долі у вигляді головної страви… Намагаючись уявити себе тією самою рибиною потрібно прорахувати все до найменшої деталі!

На трон мера, який той ще займав, а по факту – вже опустів, можна було виділити двох реальних претендентів: активістку та чиновника, відповідального за боротьбу з корупцією, якого я охрестив «корупціонером». Ці двоє реально були цікавими та сильними особистостями, але мали чимало слабких сторін!

Активістка втратила свою команду… не без мого сприяння! І без команди її ініціативи ризикували бути помноженими на нуль працівниками адміністрації, яку ця активістка планувала очолити. Та найбільшим мінусом дівчини була саме відсутність розуміння процесів усередині системи. Так, дійсно, як то кажуть, систему не можна перемогти, її можна очолити… це зрозуміла не тільки «синьоволоса», але й багато інших кандидатів! Але мало зрозуміти прописні інстини – важливо зрозуміти процеси, мати наснагу в них вникнути та знайти запобіжники проти вигорання.

«Корупціонер» у принципі був одним суцільним мінусом! Хоча мав і сильні сторони: як мінімум, на відміну від своєї візаві, він розумів процеси і процедури, оскільки варився у цьому «котлі» не перший рік.

Одним словом, баталії планувалися запеклі! Цікаво було б спостерігати за дебатами двох кандидатів…

Трон маячив попереду, порожній, як обіцянки політиків… І досить цікаво було б мені посісти його! Таке стрімке кар’єрне… Разом з тим, а здався він мені? Щоб сидіти в тому кріслі, як мер з його блискучою лисиною, і підписувати фекальні накази про "розвиток"? Я ж волію диригувати з оркестрової ями, де всі музиканти самі ріжуть смички.

Але смертні — вони як ті біси-початківці: лізуть до котла з грішниками без рукавиць.

З іншого боку, чому б і ні? Смикати за потрібні ниточки і вершити своє «правосуддя»! Чи це не мрія всіх і кожного? Ну так, вся влада не від бога! А демонам і бісам не чужі людські почуття, хоч і у досить спотвореному вигляді…

В таких роздумах я провів ніч у своєму пентхаусі… А ранок вдарив по мерії, як молот по ковадлу, де замість металу — купа паперового лайна. Я ввалився в кабінет, де лампа мерехтіла, ніби намагалася втекти від цього цирку.

Секретарка, та з очима, як у сові, що прокинулася після апокаліпсису, штовхнула стопку: "Пане Ветусе, комісія в агонії. Ваші «вуличні генії» вже рознесли половину анкет на фарш. А ще... новий кандидат! обіцяє «небесну прозорість»... Мережа в екстазі — #АнгелСпасеВсіх!"

Я фиркнув так, що папірці злетіли, як ворони під поглядом Люцифера. Якийсь святенник… Ангел? У моєму болоті корупції? Це як запустити лебедя в свинарник — спочатку граційно поплаває, а потім втопиться в лайні.

"Небесну прозорість, кажеш? — пробурчав я, крутячи перстень. — Цікаво!»

Знався я з одним святенником-ангелом, який примудрився в дев'ятому столітті вкрав у мене душу візантійського імператора? Ну, хай приходить... Подивимося, чи не пофарбував він крила в райдужний колір для лайків.

Комісія, мій шедевр вуличного абсурду, гуділа в залі, як бджоли у вулику. Безхатько з бородою, що нагадувала павутину, гримав кулаком по столу: "Підпис фальшивий! Це ж каракулі, як моя автографія на смітнику!" Бабусі-терористки, ті, що вночі не сплять через плітки, перешіптувалися: "Святе чи фальшивка? Перевіримо по Біблії!". Лише мім у кутку просто жестикулював, ніби душить невидимого ворога, а вуличний музикант дудів на сопілці якийсь мотив у блюзовій обробці — для атмосферності.

Я просочився в залу, і шепнув безхатьку: "Затримай кандидата. Скажи, що його «небесні» рекомендації потребують перевірки на диявольські чорнила!"

Той кивнув, очі заблищали, як у пияка перед безплатним віскі. Активісти тим часом рвали один одного, як пси за кістку. Натовп за вікном реготав, скандуючи: "Геть фальшивки! Прозорість чи смерть!"

Журналісти, мої ручні пави, стрімитили все: рудоволоса коментувала "Це цирк, де клоуни з рогами правлять", а її татуйований напарник вторив їй: "Чи виростуть у кандидатів роги і хвіст після отримання ними влади?"

Мер, цей лисий грибок з хтивими мріями про секретарку, увірвався до мене в коридор, хапаючись за серце: "Ветусе, кінець! Комісія розвалюється, як мій рейтинг. А цей… новий кандидат... він уже на площі проповідує! Каже, що очищатиме мерію від «темних сил». Темних — це ж я?"

Я штовхнув його в кабінет, налив кави — чорної, як його перспективи: "Шефе, ангели — як ті вегани на барбекю: обіцяють рай, а самі нудні, як мана небесна. Дай мені годину. Я зламаю його «крила» без рук!".

Поки комісія грузла в паперах, як слон у трясовині, я прослизнув на площу. Натовп гудів, як котел перед вибухом, а в центрі стояв святенник — високий, з обличчям, вирізьбленим з мармуру, і крилами, що мерехтіли ілюзією, ніби дешевий CGI з біблійного блокбастера.

"Браття і сестри! — гримів він, голос як хор херувимів на стероїдах. — Місто в полоні гріхів! Корупція — це змія, бюрократія — її яйця! Я принесу світло! Прозорість, як у Раю, де кожна дія — на очах у Господа!"

Натовп ахнув: бабусі хрестилися, панки реготали "Господь онлайн?", молодь шепотіла "Алгоритми небесні? Круто!"

Я підступив ближче, ховаючи посмішку під капелюхом.