Розділ 13. Павутина змови

Угода висіла в повітрі, як смола над котлом, готова закипіти чи розлитися, залежно від того, хто перший моргне. Місто гуділо, наче вулик, де бджоли не можуть вирішити, хто королева.

Я, Ветустус, сидів у своєму кабінеті… лампа мерехтіла, ніби відчуваючи мій настрій, і крутив перстень Annulus Abyssi. Він теплішав, смокчучи енергію з напруги, що гуділа в місті. Хаос був моїм полотном, але потрібна була угода — ілюзія миру, що розвалиться, як пекельний міст під вагою гріхів.

Ранок почався з наради. Мер запросив на цю нараду лише мене… і зараз сидів за столом, хапаючись за голову.

"Вони не вгамуються! — бурмотів він, зиркаючи по сторонам. – Ми втрачаємо контроль!"

Я, сидячи вальяжно у м’якому стільці навпроти мера в кутку, прошепотів меру: "Пропонуйте угоду... їм потрібна ілюзія перемоги… я подбаю про решту!"

Мер кивнув, як грішник, що вірить у помилування, проте завагався... Ну звичайно, які пропозиції можуть бути у цій пустій довбешці, що у нього замість голови? Цікаво, як він очолив ціле місто… питання чисто риторичне!

«Я займуся цим питанням!» - проговорив вголос та підвівся… у відповідь мер лише з надією подивився на мене.

Зустріч із вчорашніми представниками поколінь я призначив через свою секретарку на вечір у конференц-залі, де старими килимами. Лідерка від молоді, з блакитним волоссям, що звивалось, як полум’я, стояла на чолі делегації: кремезний чоловік з татуюваннями, схожими на змій, хлопець у худі з гострими очима і технар з ноутбуком, що тремтів, як листок перед бурею. Вони вимагали доступу до "електронної приймальні" та усієї системи, яку я сам допоміг "полагодити", залишивши в ній лазівки, тонкі, як павутина.

"Ми хочемо прозорості! — гримнула лідерка. — Дайте нам доступ, або протести не зупиняться!"

«Шановні мої протестувальник!» - мило посміхнувшись, проговорив я, і поряд із цим, запустив ауру жаху. – Я та шанований пан мер розуміємо та поважаємо вашу думку… проте ваші вимоги трішки позбавлені здорового глузду…»

Мер, потираючи лисину, здавалося найбільше підпав під вплив моєї аури, оскільки спітнів і почервонів. Хоча, можливо, це було зщумовлено іншими факторами…

"Добре. Ми дамо вам доступ. Але частковий — для безпеки." – промямлив мер.

Все таки напевно я перестарався із аурою жаху, враховуючи безглуздий хід мера. Що ж, дай дурням мотузку — вони самі повісяться.

Проте, я мусив грати свою гру далі!.. тому прошепотім «Не погоджуйтеся!» Ну і переговорники відразу почали гарячі дебати, від участі в яких я демонстративно відмовився, усівшись зручно та схрестивши руки на грудях продовжував спостерігати за тим., що відбувалося навколо, лукаво посміхаючись.

По завершенню сорока хвилин дебатів було помітно, що їхні учасники суттєво стомилися, а аргументи в усіх сторін просто закінчилися.

«Що ж, якщо всі все сказали – гадаю я можу продовжити медіацію нашого заходу?» - я пристав і зверхньо окинув оком присутніх. – «Ми можемо говорити багато, ми можемо бути незгодні з діями чи вчинками один одного! Проте, ми повинні розуміти, що один без одного ми не можемо існувати…»

Я зробив театральну паузу та продовжив, на цей раз сфокусувавши погляд на активістах від молодшого покоління:

«Ви маєте право на отримання інформації… більше того, ви маєте право приймати участь в управлінні справами та контролювати діяльність… проте усе має мати міру!»

Далі, я проголосив спіч про важливість взаємодії та комунікації між мешканцями «нашого пекла» та адміністрацією, та запропонував угоду, за якою мерія повинна була звітуватися перед містом, а мешканці брати участь в управлінні муніципальними справами… в розумних межах, не втручаючись у діяльність чиновників та не блокуючи її. Звичайно, моя пропозиція викликала обурення усіх учасників нашого «збіговиська»… навіть мер! якому я заборонив і слово говорити… та цей дурень сам по собі (чесно, тут просто людина не на своєму місці!)… Тому я знову застосував ауру жаху, змусивши усіх прийняти мої умови.

Угода була оперативно підготована моєю секретаркою та підписана усіма учасниками: активісти частково отримали бажане, хоч і без повного доступу до частини бази даних, мерія обіцяла "співпрацю"… як наслідок мерія отримувала «партнерів», які обіцяли «конструктивну» взаємодію, а метою «покращення» ситуації (що малося на увазі – я й сам до кінця не розумів, але ця фраза зайшла УСІМ). Ну а я, стоячи в тіні, крутив перстень, що гудів, як рій ос. Угода була крихкою, як крига над Стіксом, і я знав, що найцікавіше – попереду!

Проте, навіть я не сподівався, що ця мильна бульбашка лусне буквально на наступний день, і виною всьому буде ніхто інший, як «всіма улюблений» та «вельмишановний» пан мер!

Наступного дня активісти прийшли до адміністрації та сподівалися, що будуть почуватися тут, як у себе вдома… вона спробували відразу кинулися до системи, як грішники до спокуси, щоб поламати або, як мінімум, – змінити її...

Дурненькі! Систему, як і мафію, - перемогти не можна… її можна лише очолити!

Вони спробували залізти у кожну маленьку шпаринку, але всюди отримували по носі від скрупульозних чиновників. Більше того, кожна пропозиція вдосконалення процедур наштовхувалася на нерозуміння, несприйняття або заперечення.

Ні, в принципі, і чиновників можна зрозуміти: до тебе приходять невідомі особи, які пропонують нічим необґрунтовані речі, провадження яких може завершитися колапсом та матеріальними збитками… і тут вибір між моральними втратами та матеріальними збитками, у результаті, був на користь перших!