Розділ 11: Пекельні спогади

Тринадцять кіл пекла... Не те, про що Данте навигадував… немає там кошмарних велетенськими демонами, що жують грішників, ніби жуйку, і рік крові, які течуть повільніше, ніж бюрократичні звіти в пекельній адміністрації – теж немає.

Ні, тринадцять кіл пекла, з яких я пройшов десять – це зовсім інше! Я бачив їх, не як поет чи смертний, а як той, хто вештається цими вічними глибинами, де відлуння гріха змішується з димом і криками. Кожне коло — це не просто місце, а стан, витканий із людських слабкостей і нашої майстерності їх катувати.

Пекло не питає, в якого бога ти вірив чи не вірив узагалі. Воно – відображення твоїх дій, намірів і того, як ти порушував закони, які сам для себе визнав. Для християнина гріх – це порушення заповідей. Для язичника – зневага до духів чи природи. І так далі, і таке подібне... Навіть для атеїста… Оу, навіть вони грішать проти власного розуму чи моралі, яку самі собі вигадали. Пекло бере твої власні мірки й повертає їх проти тебе...

Цікаво? Пішли, я проведу цими колами, без прикрас, ви відчуєте запах сірки на язику! Жартую, не відчуєте...

Тринадцяте коло – Лімб! Там ви можете зустріти тих, що не дійшли… Це місце для тих, хто не скоїв великих гріхів, але й не досяг просвітлення, гармонії чи істини за своїми мірками. Християни бачать тут некрещених, язичники — тих, хто знехтував духами предків, буддисти — душі, що загрузли в невігластві, мусульмани — тих, хто не пізнав Аллаха. Атеїсти? Ті, хто жив без мети, блукають у сірій імлі. Кара — вічна туга за тим, чого не здобули. Демони тут рідко затримуються: туга грішників і так робить свою справу, а шепотіти їм про втрачені можливості — надто нудно.

Дванадцяте коло – вже цікавіше. Тут у нас хтивість та безконтрольна пристрасть. Тут ми можемо зустріти тих грішників, хто віддався бажанням, що руйнували їх чи інших. Саме цікавіше тут атеїстам, особливо тим, що гналися за миттєвими задоволеннями... Коли я працював та цьому колі, ще молодим і норовистим демоном – любив підкидати їм ілюзії об’єктів їхньої жадоби… але вони розсипалися, щойно до них торкаєшся.

Одинадцяте коло для ненажерливих грішників і тих, кого з’їдала ненаситність, тих, хто пожирав більше, ніж потребував – їжу, ресурси, час інших, - лежать у багнюці під отруйним дощем. Ви скажете, що чудове місце, щоб помістити туди чиновників? А от і ні!.. брав більше, ніж віддавав? не міг зупинитися в споживанні? ігнорував поміркованість? забув про стриманість? Тобі сюди! Теж нічого цікавого…

Десяте коло… Тут у нас скупарі й марнотратники — незалежно від віри — штовхають валуни назустріч одне одному. Чіплявся за матеріальне, гнався за багатством? Тут тебе чекатимуть демони, розказуючи про втрачені скарби чи марно витрачені шанси… підтримуючи твою жагу, поки твоя п’ята точка смажиться на сковорідці.

Скажете, якесь нудне у нас тут пекло? Ну, кожному своє… Нам от, демонам, на кожному колі пекла (добре, майже на кожному – є чим зайнятися) цікаво… Хоча, це звичайна робота! От взяти до прикладу дев’яте коло: тут у нас гнів і руйнівна лють. У болоті п’ятого кола колотяться ті, хто дозволив гніву керувати собою, ненавиділи ближнього, осквернили мир у громаді, не подолали злобу, забули про милосердя, знищували інших заради власної правди, — усі вони рвуть одне одного. Біси підливаю масла у вогонь, нагадуючи про старі образи, і їхня лють палає вічно. О, тут досить цікаво, і коли я працював на цьому колі – дуже цікаво було копирсатися у свідомості грішників, вишукуючи ласі моменти… щоб потім скористатися ними і стравити їх між собою!

На восьме колі у нас крутилися єретики і ті, що зневажали істину… ті, хто відкинув істину, яку самі ж визнавали. Не просто зрадив своїх богів, спотворив віру чи зрадив власний розум! Ні, тут ті, хто у світлому розумі та перебуваючи при тямі заперечили істину… На особливому рахунку були ті, що робили це з корисливою метою! Усі вони горили у вогняних гробницях. Я дражнив їх, цитуючи їхні власні слова, щоб полум’я їхньої пихи палало яскравіше.

Сьоме коло вже, знову, менш цікаве, як на мете: насильство та знищення інших чи себе. Тут у нас були і представники кривавих культів, які приносили криваві жертви, і ті, що вбивали невинних або завдавали болю живим істотам, порушували заповіді "не убий", знищували собі подібних заради влади… не було тут мазохістів чи тих, хто вчинив суїцид (останні так взагалі несповна розуму)… але були ті, хто шукаючи співчуття шкодив собі… Усі кипіли у кривавій річці чи горіли під вогняним дощем.

Шосте коло – моє улюблене! Обман, брехня і зрада. Десять ровів для шахраїв, злодіїв, лицемірів. Стільки видів обману та брехні, які я освоїв за час роботи на цьому колі – напевно вистарчило на кілька тому академічної праці! Про що тільки не брехали прості смертні, та й не тільки вони… Способи та методи зловживання довірою були настільки різноманітні, що деколи диву даєшся, як можна було повірити у відверту нісенітницю.

Окреме місце на цьому колі пекла було для працівників «релігійного фронту», які дурили людей, які щиро вірили в того чи іншого бога.

П’яте коло за своєю суттю мало чим відрізнялося від шостого… з тою різницею, що тут у нас смажили зрадників та тих, хто розривав найсвятіші зв’язки. У замерзлому озері Коцит зрадники – ті, хто зрадив довіру, рідного чи ближнього, ті, хто знехтували клятвами, відвернулися від уми, навіть зрадили вчителя або свої  власні ідеали, — усі скуті льодом. Демони наступають на їхні обличчя, шепочучи, як їх ненавидять навіть тут.

Взагалі, мене завжди цікавило питання: якщо всі смертні грішили (добре-добре – майже всі), і по суті повинні були потрапити до нас у пекло, навіщо той рай? Невже від часу створення людства потрібно було резервувати такі величезні площі під райські сади? Ні, я не хочу збільшувати площі пекла, особливо з урахуванням того, що пекло на землі теж існує… і, чого гріха таїти – так комфортніші муки грішним душам… Та все таки!