Розділ 3: Пекельне споживання

Провівши у мерії більше половини дня, борсаючись у паперовому болоті – працевлаштування виявилося справжнім пекельним випробуванням, я повернувся до пентхаусу лише ближче до вечора, відчуваючи, як смак влади осідає в мені… Мій вигляд зараз більше нагадував демона на пенсії, аніж солідного чиновника. Завтра — перший робочий день, тож звичайний костюм не врятує. Потрібно не лише випромінювати впевненість та зверхність, але й виглядати дорого!

Рішення прийшло миттєво: влаштую но я шопінг. Не довго думаючи – сів у BMW і вирушив до мега крутого молу – місця, де людські гріхи розквітають у блиску вітрин і гаморі знижок.

Було десь 17.43, коли я припаркувався — сонце вже хилилося до заходу, але мол гудів, ніби ніколи не спить, сповнений натовпу, запахів парфумів і дешевої їжі. Це було схоже на чистилище з величезною кількість дрейфуючих душ, тільки з більшою кількістю пластикових та паперових пакетів.

Важко зрозуміти людську природу, коли, економлячи на їжі, купляються дорогі ганчірки сумнівної якості тільки тому, що це «брендові шмотки»! Те ж саме з гаджетами чи технікою, взятою у кредит за відсутності реальних заробітків, які б покривали витрати… Люди щось там люблять про статусні речі, які притягують гроші та удачу. Проте, через призму часу та досвіду я вам скажу – жоден з них, потрапляючи до нас у пекельну адміністрацію, не забрав зі собою ні статків, ні статусного одягу… нічого! Маю сумніви, що потрапляючи в «рай-адміністрацію», ситуація з цим у людей була інакша…

Увійшовши, я одразу поринув у хаос. Люди товпилися біля стендів із написами "Знижка", штовхаючись і хапаючи одяг, ніби це був їхній останній шанс уникнути порожнечі.

Апропо, ділкам, які придумали знижки у пеклі придумали окремі тортури! Ви ж знаєте, що таке знижки? Це коли товар ніхто не купує або купує так собі спочатку робиться націнка у 200 відсотків, а потім встановлюється табличка із знижкою 70 відсотків! Прибуток? От так – 130 відсотків на рівному місці! А ще різного роду розпродажі та «чорні п’ятниці»… Абсурдна справа, проте шикарний психологічний трюк – покупці валять як мухи на мед… чи не мед?

Щось я відволікся! Мені потрібно виглядати дорого та впевнено!

Тому я попрямував до бутіку костюмів, де шикарні моделі виблискували на манекенах, відбиваючи світло люстр. Мій погляд зупинився на темно-синьому костюмі з тонкою смужкою — елегантний, з ідеальним кроєм, щоб підкреслити мій демонський шарм у ролі радника. Підійшов до продавця, худорлявого типу з втомленим поглядом.

"Чим можу допомогти? " – ліниво запитав той.

"Хочу придбати хороший костюм…" – усміхнувся я.

"Вибирайте, міряйте, запакую…"

Ну, сервіс на рівні нижче дна… Це зневага до моєї персони! Я прошепотів "Цей клієнт вартий уваги і дасть щедрі чайові…". Звісно про жодні чайові не йшлося, як і взагалі про оплату, проте хлопчина оживився! Залучив до процесу двох помічниць, які почали бігати навколо мене, ніби я сам «князь темряви».

А мені це й подобалося! Сидячи розслаблено в кріслі проглядав костюми, сорочки та краватки, а потім і черевики, які приносили мені консультанти бутіка, які формували мій стиль та намагалися догодити. У принципі мені пропонувалися досить пристойні варіанти, проте я вирішив покапризувати, тому поганяв персонал магазинчику.

Нарешті, коли я відібрав шість костюмів та аксесуарів до них, я приступив до примірки. Відверто кажучи, негіднику все до лиця, проте у кожному образі я виглядав справді шикарно. Різна кольорова гамма: від пекельно чорного та світло-сірого, сорочки, краватки та аксесуари… ну і черевики – настільки блискучі, що я міг побачити у них своє відображення.

Що ж, я задоволений! І сервісом і покупками… тому прошепотів: "Цей пан заслуговує на суттєву знижку, як особливий клієнт".

Очі продавця затуманилися, і він, посміхнувшись, знизив ціну вдвічі, а я задоволений, оплативши покупки матеріалізованими у кишені купюрами – вийшов із бутіка. Звичайно, я б міг просто попросити подарувати мені «мої покупки», та все таки приємніше покарати неввічливого нахабу, який некоректно поставився до покупця: дівчата-консультантки бачили, як він отримав кошти за оплату товару… ото буде галасу, коли баланс не зійдеться!

Вийшовши з бутіка, я відчув, як пакети з покупками гойдаються в руках, а смак майбутньої влади в мерії лише загострюється, а мені легко та весело, ніби я помолодшав років та на дві тисячі.

А мол продовжував жити своїм життям, тому я вирішив не поспішати додому. Сонце вже майже сіло, годинник показував 20:30, а натовп досі гудів, сповнений жадібності й ілюзій про "вигідні покупки". Я зупинився біля великого стенду з написом "Знижка 70%", щоб поспостерігати за цим людським цирком.

Люди штовхалися, хапаючи одяг із вішалок, ніби це був останній шанс уникнути голоду чи ганьби. Одна жінка витягла светр, але інша вирвала його з її рук, кричачи: "Це моє!" Поруч чоловік, намагаючись сховати куртку під пальто, був спійманий охороною – його виправдання про "помилку" звучали жалюгідно.

Я посміхнувся, думаючи про те, як у пеклі ми б уже давно записали ці душі до журналу гріхів. Тут же крадіжки відбувалися просто на очах, і ніхто не здавався здивованим. Одне шустре з вигляду хлопча, побачивши мої пакети, спробувало вкрасти сумку з аксесуарами. Я прошепотів йому: "Зупинись", - і він завмер, дивлячись на мене переляканими блакитними очима… Та я кинув на нього зневажливий погляд і пригрозив пальцем.