Розділ 7

Я знову малював допізна. Я не пам'ятаю вже коли я лягав рано. В мене вже давно збився графік. Але я не жалкую, тому що я став набагато краще малювати. Я безмежно вдячний Їй. Як тільки закінчив пішов до ліжка, як тільки торкнувся до подушки, вже й заснув, я сильно втомився, але воно того коштує.
-Привіт, мені даже ніяково питати, але вже півроку пройшло а я не знаю досі як тебе звати.
Вона на мене так з посмішкою глянула, що я весь розчервонівся від позору. 
-Я Фіна. -Вона на мене так дивилася типу "що не очікував?"
Це точно не те що я хотів почути. О ні, тобто все про що я думаю..
-Я Фіна, ти ж сам мене так назвав. Правда?
-Так, але ж. 
-У мене немає ім'я, але ім'я яке ти мені придумав мені дуже подобається. 
А ми колись побачимося в реальному світі? Чи тебе насправді не існує і ти просто моя уява?
- Я реальна, але тільки для тебе.    
-Але як це?
Ну що ви думаєте - я прокинувся. Я ходив день два, і в голову прийшла ідея, намалювати великий портрет Фіни і подарувати їй. І я хочу їй дещо сказати. Як би це дивно не звучало.. І так, я знаю, що це сон, але я.. може мені здається.. . Ні це реально.
Я закохався в неї. -щасливо крикнув я. Це реально мій ідеал, вона неймовірна, я завжди про неї думаю, вона ніби захватила мої думки, мій мозок, моє тіло.. . Я реально не знаю, але коли вона поруч - мені добре. Та що говорити, я завжди чекаю ніч, щоб просто побачити її, почути її голос. Просто сидіти і дивитися на її посмішку.