Глава 3

Мене пересмикує від неприємних відчуттів і шоку. В грудях неприємно стискає. Він що, реально переслідує мене? Я поїхала в таку далечінь, щоб колишнього не бачити, але й тут він! Виходить, він запитав — і батьки мене здали. Або й навмисне сказали йому, куди я поїхала. Сподіваються, що спільний відпочинок щось змінить?

Та нічого вже не зміниться між нами, хіба що на гірше.

— Не судилося, — бурчу й намагаюся обійти його. — Пропусти, — наполягаю, коли він перегороджує мені шлях.

— Ну, Варь, не вередуй, — кошусь на його руки, які лягають на мої плечі. — Вже якщо так склалося, то давай проведемо час разом. Що ж ти тут одна будеш? Ти ж не можеш, щоб в халепу не влізти, — і шкіриться самовпевнено. — Хто про тебе подбає?

— Краще вже одна, ніж з тобою, — відрізаю, знову намагаючись втекти від нього.

— А Варя не одна, — звучить поруч грубим басом.

Знайомим басом, якому я в цю мить безмежно рада! Підійшов! Сам. Побачивши, що мені потрібна допомога…

Олег здивовано повертається в бік чоловіка. Навіть руки від мене прибирає. А я обережно ступаю вбік, ближче до раптового захисника.

— А це ще хто? — Олег повертає мені погляд. Потім з якогось дива всміхається. — Варю, ти б себе зараз бачила. Відійди від нього, а то ще зомлієш з переляку.

Боже, невже я насправді виглядаю настільки розгубленою? Я дійсно трохи побоююся, але це просто тому, що я його не знаю. Це швидше хвилювання, а ще якесь бентежне передчуття.

Незнайомець нахиляється до мене й шепоче на вухо:

— Сідай за столик. Я зараз прийду.

І підштовхує м'яко, торкнувшись мого попереку.

Я і йду. Ноги наче свинцем налиті, ледве слухаються. І в голові порожньо. А коли доходжу до столика й озираюся, бачу, що Олега вже немає, а мій рятівник впевненим кроком прямує до мене.

— Як тобі вдалося так швидко його здихатися? — щиро дивуюся, коли він сідає на стільчик навпроти мене.

— В мене свої секрети, — із загадковою усмішкою заявляє і продовжує їсти як ніде нічого.

І мовчить. Більше ні слова не говорить.

— Дякую, — ніяковіючи знову, все ж кажу. Він вже вкотре мене виручив, а я так жодного разу йому й не подякувала.

Він лише скидає на мене погляд. Знову загадкова, неймовірно зваблива усмішка. І все.

За кілька хвилин мені приносять їжу. Я так зголодніла, що забуваю про все. З задоволенням поглинаю калорійний, але неймовірно смачний "банош". 

Закінчивши з обідом, чоловік кличе офіціанта. Нам приносять розрахунок. Він зараз піде, а я так і не скористалася шансом. Знову занадто довго зважуюся й думаю, а потім шкодувати буду. 

Залишивши гроші в блокноті, чоловік накидає куртку.

Ось так і піде…

— Я Варя, — набравшись сміливості, невпевнено намагаюся зав'язати розмову.

— До зустрічі, Варя, — каже він, злегка усміхнувшись. 

І йде.

А я розчаровано дивлюся в його спину. Облом. Отже, я його не цікавлю. Сама собі щось вигадала, намріяла й висновки завчасно зробила. Точно наївна дурепа й невиправна фантазерка. І тугодум. Тож все, що залишається мені — це сидіти в номері й зустрічати Новий рік на самоті.

Але краще і справді на самоті, ніж в компанії Олега й моїх батьків, які наполегливо намагаються довести мені, що він "хороший хлопець", а я надто примхлива.

Треба ж, він навіть заплатив за двох, ще й із хорошими чайовими.

Трішки погулявши, подихавши морозним повітрям, купую смаколики, пляшку шампанського й повертаюся до номера. Хай там що, а свято в мене буде, навіть якщо на самоті.

Повернувшись, вирішую, що хочу мати святковий вигляд. Хай мене ніхто не бачить, але як зустрінеш Новий рік, так його і проведеш. Тож зустріти його я збираюся причепуреною і нарядною.

Витрачаю на все про все чимало часу. То мені макіяж не подобається і я його перероблюю, то зачіску інакше укладаю. Ну а сукня в мене з собою одна, тож тут простіше, крутити носом і переодягатися просто немає в що.

Хоча чому я маю сидіти тут на самоті? Треба вигулятися, хоча б в той же ресторан на першому поверсі. І повечеряю, і на людей подивлюся, і себе покажу.

В ресторані я така не одна причепурена. Але тільки я — одна. Всі компаніями, парами, сім'ями… Тож повечерявши, вирішую все ж повернутися до номера. А завтра піду й обов'язково з кимось познайомлюсь! Якщо знайду когось більш-менш тверезого й самотнього. Ага, фантастика, враховуючи, що завтра перше січня, а тут люди або відпочивають, або працюють.

А піднявшись на свій поверх, в подиву застигаю. Під моїми дверима стоїть кошик з квітами. Фантастично гарний, недоречно яскравий для зими. Я б усміхнулася, якби не було так страшно.

Невже колишній прослідкував за мною і знає, де я живу?..