Я забула, яке на вигляд весняне сонце

16. моряк-відчайдуха

Як моряк-відчайдуха, ти покинув причал
І залишив чекати одну,
Не зважав на мою печаль,
Чому ж утікаєш? - досі не збагну.

Поки пригодами наситишся ти,
Я сидітиму, наче та Ассоль,
Чекаючи твоїх пурпурових вітрил.

Серед плюскоту хвиль і бризу морського
Чутиму твій такий далекий і рідний голос.
Гадатиму, як складеться дорога,
Чи вернешся до рідного порога.

Ти живеш стихією, а я боюсь штормІв
Кидаєшся в шквал з головою,
І робиш те, чого б не зумів.

Я знову сиджу на пірсі,
Виглядаю твій корабель,
Не знаходжу себе
в повсякденності втісі,
Не малює вже моя акварель.

Чому б не розірвати шаблон?
Залюбки це зроблю!
Океан забирає мене в свій полон.
Шукаю я човен - і пливу! Я пливу!

Не лякають сильні вітри
і гребені хвиль височенних,
Вже не чекаю твоїх вітрил,
В передчутті пригод нескінченних.

Подобається

#2110 в Різне
#510 в Поезія

Відредаговано: 18.06.2023