Глава 3. Невже?

Сидячи і опершись об стовбур, Оріан дивився на свого зберігача. Пума літала з однієї сторони в іншу і щось обмірковувала.

- І що ти пропонуєш робити? – спитав Оріан, не зводячи очей зі зберігача.

- Для початку тобі потрібно навчитись керувати здібностями, які тобі дає мій талісман. Почнемо прямо зараз. – спокійно промовила, підлітаючи до хлопця і протягуючи йому свою лапку.

- Пейші. А чого ти раптом вирішила мені допомогти? – раптом спитав хлопець, пильно спостерігаючи за зберігачем.

- Зберігачі можуть бути вільними тільки якщо хоч одна здібність хоч один раз буде використана. До цього моменту я думала, що мій талісман потрапив до тебе випадково, Не зважаючи на те, що я за тобою спостерігала і була невеличка вірогідність, але коли інформація підтвердилась, то я зрозуміла, що чекати мені прийдеться довго. Хоча тепер коли знадобилась моя допомога, то я буду поруч поки це потрібно. – весь цей час Пейші казала дуже спокійно, дивлячись прямо в очі хлопцю і на секунду не зводячи очей з нього. Вона не прибирала і лапу, чекаючи поки Оріан візьметься за неї в знак згоди.

- Дякую тобі… - з посмішкою промовив Оріан, дивлячись на зберігача і торкаючись своєю рукою її лапки.

- Та нема за що, - почервонів вимовила пума, після чого трішки заспокоївшись, продовжила, і відсмикнула лапу. – Почнемо. Для початку вимови  «Пейшенсія, лапки!». – суворо вимовила, спостерігаючи уважно за рухами і діями хлопця.

- «Пейшенсія, лапки!».

В цю мить хлопця оповило помаранчеве сяйво. Оріан завмер, намагаючись не ворухнутись, а в цей час його повсякденний одяг змінився на помаранчевий комбінезон з довгими рукавами, капюшоном і вушками, як у пуми. На пів обличчя маска у вигляді пуми, яка повністю прикривала праву частину обличчя, а в лівій руці з’явились три невеличких м’ячика, схожі на тенісні. Як тільки перетворення було завершено, Пейші посміхнулась.

- Красень!

Після цих слів Оріан підійшов до річки, що знаходилась неподалік і подивився на свій новий облік. Здивуванню його не було меж, він ще раз обдивився себе з ніг до голови, а потім поглянув на м’ячики, що тримав в руці.

- Красень? – питально подивився на пуму, після чого більш холодно і зітхаючи додав, - У нас різні уявлення про одяг. – після чого подивився на м’ячі, що крутив в руках і простягнув руку, запитуючи, - І що це за м’ячики? Ти знущаєшся?

- Взагалі-то у кожного талісману свої вимоги до перетворення, - зітхнула і «ображаючись» додала, стримуючи посмішку, - так що, якщо не подобається, сиди вдома, але перед цим поверни мій талісман, щоб я змогла повернутись додому. – простягнула лапку. – Давай.

- Добре, претензій в мене нема. – трішки відступив і підняв руки до гори, вказуючи на те, що змирився з цим, - Але дійсно нащо ті м’ячи? – перекладаючи м’ячи з однієї руки в іншу, чекав на відповідь.

- М’ячі то для додаткових здібностей. На випадок якщо ти не зможеш промовляти команди, достатньо буде подумати про здібність, яку тобі потрібно і в цей час кинути м’яча. А ще, якщо не зможеш звикнути до перетворень. А також, якщо я зникну, або не зможеш мене викликати з талісману. – вона замовкла, не в змозі свої думки висловити, бо пам’ятала попередніх своїх власників. Тяжко зітхнув, вона вперше поглянула на Оріана за той момент як вона розповідала про м’ячі. Намагаючись себе не видавати, вона, побачив його вираз обличчя, запитала, - Ти чого?

- В сенсі кинути? – кліпаючи очима, він намагався зрозуміти як це працює, - Кудись конкретно?

- Просто куди кинеш, туди кинеш. Цей шар одразу зникне і перетворить твій костюм під здібність, так що там все просто. Сподіваюсь, що я не дарма про це промовчала…

- Просто? – здивувався, - Тоді я балерина. – пробурмотів собі під ніс, після чого кинув м’яча, але той просто відскочив від землі назад у руку. – Що це за чари?

- Я ж казала, що для цього потрібно подумати о здібності, Ого! Це вперше коли він повернувся аж до рук. Цей хлопчина не такий простий. Можливо можна буде йому розповісти трішки більше? Треба якось це пояснити…  а зараз він кожен раз буде повертатись тобі у руку, куди б ти його не викинув. Так що досить гратись, давай серйозно. – відвернувшись, Пейші намагалась обдумати все, що трапилось. Їй все ще не вірилось, що в Оріана вдалось те, на що вона втрачала декілька днів з іншими своїми власниками, не враховуючи першого.

- Ага – вставши рівно і склавши всі м’ячі до однієї руки, подивився на пуму.

- Для початку, підстрибни, але перед цим торкнись кишені на… скажемо так, брюках. – вона говорила холодно, десь суворо, і уважно спостерігала за всіма діями, бо не вірила в те, що хоч хтось зможе так швидко опанувати її талісман.

- Якої? Їх тут багато! – дивлячись на «штани», він бачив кишені, як знаходились в хаотичному порядку по всій довжині.

- Та будь яку, до котрої дотягнешся, та і залишиться.

Оріан зробив все як йому сказала Пейші і тільки він підстрибнув і натиснув на кишеню, він підлетів до самих хмар, а потім різко «полетів» вниз. Прикриваючи очі, він приземлився на гілку дерева. Потихенько відкриваючи очі, він подився на гілку і на пуму, що літала поруч.

- Ти чого не попередила, що я літати не вмію?! – вигукнув, суворо поглядаючи на Пейші, але побачив в її очах здивування, яке вона дуже швидко сховала, замовк і заспокоївся.

- А де ти бачив літаючих пум? – схрестив лапки, спитала зберігач, після чого присіла на гілку уважно дивлячись на хлопця. Він мене дивує з кожним рухом. Я вже і не сумніваюсь в тому, що з талісманом він на «ти». Всі його попередники одразу то у воду, то на землю падали.  Я вже до цього звикла, але те, що він одразу стрибнув на гілку, хоча це було не можливо. Траєкторія не дозволяла. Схоже не дарма, талісман обрав його. Він другий, хто з ним на «ти».