Глава 2. Можливість або остання зустріч

Опинившись у замку посеред тронної зали, Пейші посміхнулась. А всі присутні зберігачі були приємно здивовані і не одразу повірили, що вона повернулась, тому подивились на головну.

- Пейші! Ми не очікували тебе побачити без талісману. – піднявшись з трону і пройшов по залі, промовила Селеста, дивлячись на зберігача.

- Пумонька! – вигукнув Сансер, підлітаючи до зберігача.

- Сансер. Привіт. – ласкаво промовила підлітаючи до нього і обіймаючи. – Я за вами сумувала.

- Ми також за тобою. А чого ти повернулась, та ще й без талісману? – хвилюючись спитала Селеста, обдивляючись зберігача і тримаючи її за лапки.

В цю мить Пейші збільшилась в розмірі, після чого сіла і уважно подивилась на дівчину.

- А ви так можете? – здивовано спитала Селеста, уважно вдивляючись на кожного зберігача окремо. Вона наче хотіла побачити всі відповіді в їх очах, але нажаль, в їх очах не було видно нічого окрім зоряного неба різного кольору. – Я здається дуже мало про вас всіх знаю. А Вальтер ще й інструкції не залишив! – вигукнув, дівчина присіла на підлогу, вдивляючись в очі пумі, але в тої теж було видно лише зоряне небо, тільки помаранчевого кольору, і ніяких емоцій чи відповідей.

- Ми все таки самі ще не до кінця знаємо свої можливості, - раптом промив Сансер, підлітаючи до Селести і стаючи з нею одного розміру, обіймаючи своїми лапками її зі спини. – Поки одного разу не дізнались це від Пейші, ми і самі не знали, що так можемо, - ласкаво і наче виправдовуючись спокійно говорив старший зберігач, дивлячись на інших. – Але давай ми поговоримо про це потім. Пейші просто чого ж прийшла, а значить довго бути тут не може без свого талісману і господаря.

- Дякую, - посміхнувшись, пума підійшла ближче до дівчини, і простягнула свою лапу, - Розумієте, мій талісман знайшов хлопець, а як пам’ятаєте, то нас просто так не знаходять, тож я хотіла б попросити старшого, щоб Ви перевірили, чи дійсно до нього мала потрапити ця смужка і чи саме зараз… - останнє вона вимовила тихіше, наче приховуючи, але вони всі це почули.

- Пейші. – серйозно почав Сансер, вдивляючись прямо в очі пуми, - Ти одна з найсильніших зберігачів. А Вальтер не був з тих, хто от так просто розкидався талісманами. - побачив саркастичну посмішку Селести, додав, - Як би то смішно не здавалось. До того ж, якби ми могли бачити де знаходяться талісмани, ми б їх  давно зібрали. І як ти знаєш, перед тим як обрати, ми завжди слідкуємо за власниками. Тому було б дивно, якщо б ти цього не зробила.

- Звісно, я спостерігала за ним, але наші талісмани при цьому сховані і ми ніколи не знаємо, куди вони відправляться і де ми опинимось через хвилину. Я до цього слідкувала за двома, тому просто хочу дізнатись, чи не помилився мій талісман і чи не мав він все таки потрапити до іншого власника. – голос пуми здригався в деякі моменти, але вона на вигляд залишалась такою ж серйозною, витриманою і «залізною». Бо в Оріана я не бачу можливості використання тих здібностей, що я йому сказала. Хоча талісмани в цьому ніколи не помиляються.  Ці думки залишились не сказані, щоб уникнути зайвих проблем, але відповідь вона все ж таки очікувала, хоча десь в середині вже її знала.

Зітхнув, Сансер вирішив виконати прохання пуми, але перед цим попросив назвати точне місце розташування квітки і тих двох власників, до того, як один з них знайшов цей кулон. Саме ця інформація давала змогу, Сансеру розпочати пошуки, а не знаючи хоча б одного з цього, знайти було майже неможливо. Саме тому пошуки талісманів були за можливостями будь-якого зберігача, особливо коли не знаєш, де той талісман може з’явитись.

- Ну що тобі сказати, можливо йому твоя поміч взагалі не знадобиться, але поки він тебе сам не віднесе до кришталю, то він твій власник і про використання здібностей також не забувай. Так що просто поспостерігай.

- Добре… - зітхнув, Пейшенсія вирішила все таки поспостерігати і в той же час, став свого звичного розміру і застосував здібності, повернулась до Оріана.

А Селеста залишилась зі спостерігачами і своїми думками, намагаючись розібратись, як все таки працюють вони і їх талісмани.

З’явившись посеред лісу, Пейші вже хотіла повернутись до талісману, але побачила Оріана, який стояв поруч з дівчиною і про щось з нею говорив. Підлетів ближче, вдалося почути частину розмови.

- Ось так… Я знаю, що в нас залишилось всього пів року, але ще є час… - дістав з карману невеличку коробочку. – І я хочу весь час проводити із тобою.  Ти станеш моєю дівчиною?

- Так! – вигукнула дівчина.

Після її відповіді Оріан відкрив коробочку і дістав з неї браслет з ініціалами дівчини.  Він надягнув їй його на руку і обійняв. Пів року… Я встигну вигадати, як мені бути з тобою завжди. – промайнуло в голові Оріана, – Точно встигну.  Побачив цю картину, Пейші все зрозуміла. Вона посміхалась від того, що думав хлопець і дуже сильно намагалась не розкрити таємницю. Як же все таки важко бути зберігачем. Але добре, що саме мені дісталась здібність читати думки. Особливо в ті моменти коли нам не можна говорити більше здібностей, ніж ті які можуть знадобитись нашому власнику. І як то він так влаштував, що ми кажемо саме їх? Я не розраховувала казати про переміщення у часі. Але якщо так вже вийшло, прийдеться подивитись, нащо тобі це потрібно. Думала пума, повертаючись у свій талісман. Поки що я все одно йому не потрібна.

Ввечері того ж дня, після вечері, Оріан піднявся до себе у кімнату. Сидячи і записуючи свої дослідження і також окремо ведучи особистий щоденник, він все думав, як краще поступити. За цими думками, він не одразу помітив, що з його талісману з’явилась зберігач.

- Ти чого завмер над сторінкою? Щось цікавеньке пишуть? – подивившись у блокнот, Пейші пробіглась очима по тексту і зрозуміла, що найближчий час її «послуги» взагалі не знадобляться.