4

31 жовтня 202* року. 

Закритий клуб майже на околиці міста зустрів їх світлом ліхтариків, приємною напівтемрявою і вишуканими французькими винами в барі. Адміністраторка в ханбоку з вишитим золотим і червоним осіннім листям вклонилась дівчатам і поклала на столик каталоги. 
Напої. Страви. Ескорт - дівчата, хлопці... 

Дівчина, фарбована в золотистий блонд, погортала один з журналів і засміялась: 
- Дивіться, тут помітки, кого можна запросити в номери нагору. Дамі, це теж включено чи платити самій? 

- Я пригощаю всім! - Дамі зробила ковток вина. 

Черін сиділа на диванчику зі світським виглядом, як в одному з блогів про життя в таких колах, старанно вдаючи, що їй все це звично і навіть трохи викликає нудьгу. Її не питали, звідки вона і чия дочка - всіх вже захоплювала можливість розважитися. Хтось гортав каталог, хтось поправляв макіяж.

 - О, тут ще є хеловінські квести.

 - Вау, можна ще самій шукати скарби! 

- Цікаво, які? 

- Устриці замовляємо? 

- Тоді біле вино теж.

Черін елегантно смакувала суші - потроху, вона ж не наїдатись сюди прийшла, а відпочивати і спілкуватись. Тоді дівчата стали шукати цікаві локації для фото, і вона теж піднялась, блукаючи по клубу без якоїсь цілі. Просто так. Бо можна.

Оранжерея. Хм... цікаво. Черін повільно блукала між химерних рослин, око звично ловило те, що буде гарно виглядати на малюнку. Вона робила фото для референсів, зробила кілька селфі... 

Біля кадки з криваво-червоними камеліями стояв високий чоловік з розкішним волоссям того самого золотисто-рудого відтінку. 

На стук підборів він обернувся. Черін глянула на обличчя... і серце пропустило удар.

 Зовсім як тоді, в чотирнадцять. Але вона тут же опанувала себе і скривила губи. Схожий - але ж, мабуть, ескортник. Такий же товар, як всі тут.

 Хоча - Дамі ж сказала, що пригощає всім. 

Черін наблизилась і опустила руку на талію чоловіка.
 - Прекрасний сьогодні вечір, правда?

Він глянув на неї так, наче не розумів корейської, але від дотику не ухилився. Черін усміхнулась і повторила питання французькою.

 - Прекрасний, справді, - погодився чоловік. - Тільки самотньо. І холодно.

 Черін повела плечами. Їй холодно не було. Це ж елітний клуб. Тут гостям не дадуть змерзнути чи відчути в чомусь нестачу. 

І притягнула чоловіка міцніше до себе. 
- Зігріти? 

Він кивнув.

Вони піднялись на четвертий поверх і зайшли до спальні. «Чудова імітація ампіру, можна навіть повірити, що все справжнє» - промайнула думка і погасла. Клацнув замок, і Черін тут же притиснула чоловіка до стіни, здивувавшись, і звідки в неї взялось стільки сили, щоб підкоряти дотиками його, такого високого і сильного. Впилась в його шию поцілунком, більш схожим на укус, залишаючи червонуватий слід. Не стрималась - ім'я саме зірвалось з губ. 
-Мішель. 

-Так, - він заплющив очі і вигнувся, підставляючись під її дотики. 

Черін повільно розстібала ґудзики на його сорочці, милуючись красивим тілом. Тканина зісковзнула вниз... 

На передпліччі було татуювання – квітка блакитного лотоса. У Мішеля де Вольмара саме така була, зроблена в Єгипетській кампанії. 

У сучасного ескортника татуювання бути не могло. Бо в Кореї з татуюваннями на відкритих місцях навіть не приймають на роботу, ну хіба що напівлегально на завод. 
А навіть якби правило не стосувалось іноземця... все одно. Манера зображення, відтінок фарби... таку якраз не виготовляють більше ста років.

Вона провела по зображенню кінчиками пальців. Сліди на шкірі були справжні. 

Це сон? Марення від втоми? В напої щось підмішують? 

Втім, яка різниця! Мішель де Вольмар, справжній, юний, живий, теплий, тремтів в її руках. Черін грайливо, по-котячому, пошкрябала нігтями по його спині. У відповідь тихий стогін:
 -Так... 

І тоді вона впилась губами в його губи, цілувала довго, так, як мріяла - прикусуючи, зупиняючись тільки, щоб перевести подих. 

…Вранці їх компанія снідала і пила міцну каву. Дамі спитала:
 - Черін-а, ти вчора так загадково зникла... натрапила на ексклюзив? 

Черін тільки усміхнулась. 
- Навіть не уявляєш, який.

Дамі зателефонувала і викликала таксі. Черін вийшла надвір, кинула погляд на будівлю... і тут по шкірі пробігли мурашки. Поверхів було три! Хоча вона точно пам'ятала, що підіймалася на четвертий. Вона навіть глянула на фото в телефоні. Ось спільне селфі біля клубу, на початку вечора. Три поверхи. Але ж тоді… 

В салоні звучала «Altra dimensione». Черін, усміхаючись, гортала фото в галереї, кілька найбільш вдалих запостила у соцмережі. Дамі заглянула їй через плече.
- Справжня красуня! Якось на тижні сходимо, поїмо разом?

Черін погодилась:
- Звісно! 

Вдома вона скинула плаття і лягла спати. Раптом у спокійний сон ввірвався дзвінок телефону. Номер був незнайомий.

- Алло? - видихнула Черін в трубку.

- Пані Лі Черін?

- Так.

- Ми телефонували вам кілька разів вночі, але телефон був поза зоною досяжності.

Черін сонно пробурмотіла:
- Я була в гостях. Мабуть, розрядився. Слухаю вас.

- Це клініка шостого сектору. Ваші батьки розбилися в аварії на дорозі.

- Як? - Черін спитала байдуже, наче це її не стосувалось.

- Ваша мати везла батька з онкологічної клініки. Вірогідно, вона дуже переживала, бо прогноз був невтішний. До того ж, було вже пізно, темно, лила страшенна злива. Ні вона, ні водій тієї вантажівки не змогли загальмувати. Мені дуже шкода, пані Лі.

- А що з водієм? - спитала Черін.

- Живий, майже неушкоджений. Машина постраждала, він - ні. Пані Лі, це була випадковість...

Їй щось говорили про те, що потрібно буде приїхати, зайнятися поховальною церемонією, відвідати адвоката батьків і дізнатися, які по них залишилися справи. 

Черін робила нотатки в блокнот і час від часу вставляла: «так, я зрозуміла».