Глава 40

- Цікаво, чому такий поспіх? - спитав раптом Максим. - Ви могли б просто перечекати нашу вечірку, купу людей біля хати і спокійно забрати колти пізніше, коли всі б роз'їхалися.

Володимир мовчав, натомість заговорив поліцейський: 

- Думаю, справа в тому, що замовник виставив крайній строк, чи не так, Володимире? Напевно, вже сьогодні минає той час, коли ви повинні були доставити колти вашому замовнику? Це ж логічно, - проговорив задумливо капітан Гавриленко. - Я завжди ставлю себе на місце злочинця і уявляю, як би в цій чи іншій ситуації діяв саме я.

- Так, - кивнув Володимир. - Оскільки ви все одно мене викрили, то хочу, щоб ви відмітили десь, що я активно співпрацював зі слідчими і розповів всю правду. Слава Богу, ніхто не постраждав! Я б не зміг вбити людину, це однозначно, - він глипнув на мене, а я напружилася. Мені неприємним був цей чоловік, котрий ще недавно тягнув мене брудними сходами у льосі. - І про замовника все розповім. Сьогодні вранці я маю принести йому ці злощасні прикраси. Але одразу ж кажу: я ніколи не бачив його в обличчя. Знаю, що це точно чоловік. Так. Але гроші за роботу, аванс, він перевів мені на картку. І ми мали зустрітися лише один раз - щоб я віддав йому вкрадене.

- Із цим розберемося, - кивнув Гавриленко. - Зараз лише десь шоста година ранку. Не думаю, що ваша зустріч має відбутися о такій ранній порі. 

- О десятій, в райцентрі, на автовокзалі, - підтвердив Володимир.

- Добре, поки ще маємо час, то розкажіть, що було далі.

- А що далі? Я зумів підкинути снодійне у пляшки з вином, коли вони стояли на столі, а всі ви відійшли в сад зробити селфі разом із собакою.

Я згадала, що справді, був такий момент. Джмелика прив'язали в саду, з іншого боку літньої кухні. І коли ми фотографувалися, то столу з наїдками видно не було.

- Проте потім приїхав цей жевжик, - кивнув Володимир на Реста. - І почав пити вино, як шалений. Випив те, що мали випити мої намічені претенденти на сонну рідину. Але й він чомусь зараз не спить. Я здивований.  Але тоді сподівався, що все одно всі поснуть. В результаті, я був упевнений на всі сто відсотків, що всі заснули. А виявляється, доза була малою! І ніхто не спав! 

- Гм. Всі не сплять не тому, що отримали від вас снодійне. Там інша ситуація, - пояснив капітан. - Але так, ми знайшли у ваших речах ампули від снодійного. Вони й дитину не приспали б. Це легка доза для алергіків, яку слід приймати кілька разів, пролонговано в часі, щоб подіяла.

- Ну, я не спеціаліст у цій справі. Що дали в аптеці, те й купив. Сказали, що лишилося лише таке. А я поспішав, - знизав плечима Володимир. - Поспіх мене, очевидно, й підвів.

Чоловік зітхнув. Втупився у свої рука в кайданках.

- Ми стежимо за вашою садибою, громадянко Якубенко, вже кілька днів. Одразу ж, як вирахували, що саме тут, на її території, переховується грабіжник. Не могли зрозуміти, яка причина. Чому він тут затримався аж так надовго. Знали, де знаходиться, але не чіпали поки що. Хотіли збагнути його задум. І вийти на замовника. До речі, спочатку навіть вважали, що замовниця - це ви! - Гавриленко поглянув, примружившись, а я аж задихнулася від обурення.

- Та ви що! Я таким не займаюся! Я…

Максим взяв мене за руку, заспокоюючи, і я замовкла, несхвально хитаючи головою.

- Так, про тебе, Марто, ми вже тепер теж все знаємо. Як і про Максима, - посміхнувся Євген. - Я також спочатку маскувався, вів спостереження за Володимиром. А потім почув про твою авантюру з відбором женихів і прикинувся теж нареченим. А ти, схоже, щось підозрювала. Я помітив, - він підморгнув. 

- Так, ти часто уникав відповідей на прямі запитання! Це насторожувало! - погодилась я.

- Під підозрою був у нас і ваш квартирант, громадянин Максим Перепілка, ще й великою! - продовжив знову капітан. - Але ми перевірили всю потрібну інформацію. У вечір пограбування Максим якраз був вдома, це підтвердила громадянка Джульєтта. Вона якраз у ту ніч, коли сталося пограбування, до Макса приходила. Тоді ми почали думати, що він замовник.

Я напружилася. Джульєтта була з Максимом? Вночі?

Він, напевно, відчув, як затремтіли мої пальці в його долоні. Стиснув мені руку міцніше і відповів капітану Гавриленку. - Не вночі, а пізно увечері. І ми просто довго розмовляли у дворі. Я відсилав її додому, але вона все одно настирно чіплялася до мене. В результаті, ми полаялися, і вона пішла геть! У той вечір вона ще з бабою Валькою, сусідкою нашою, теж полаялася, йшла вже додому, а та вилізла на галас, хоч і темно було навколо. Бабу, як магніт, притягують скандали!

- Так, свідки є і підтверджують, що ви не грабіжник. Тобто, ви поза підозрою, бо ви були вдома у період пограбування. Та й ми все-таки вияснили, що грабіжник був заїжджим і вийшов тут, на вашому полустанку, напевно, випадково, аби замести сліди. Поліція наступного дня після скоєного злочину все-таки почала розслідування справи. І переглянула відеозаписи з електрички. Ви знали, що наші сучасні електрички теж ведуть свій відеозапис входу і виходу пасажирів у вагони? Це дуже допомогло вирахувати нашого грабіжника. Адже коли ви, Володимире, кинули машину біля залізничної станції, то вас теж зафіксували камери відеоспостереження найближчих двох магазинів! І ми вас вже тоді вирахували, і навіть знайшли село, в якому ви переховувалися. І хату! Чи ж вам, програмісту, не знати про відеоспостереження, яке нині на кожному кроці?! - капітан Гавриленко запитально глянув на горе-крадія.