Глава 26

- От мені цікаво, Марто, де ви навчилися так гарно готувати борщ? - раз за разом казав мені компліменти Євген. - Смакота! Неможливо відірватися! А якби ще сметанки!

Так, сметани в мене не було. І це я теж зауважила. Ще як тільки ми почали їсти борщ, тоді вже раптом мене пронизала одна дуже важлива думка - сметана! Адже борщ зі сметаною набагато смачніший, аніж без неї!

- Не купила, - покаялась я. - Із цими перипетіями зовсім забула. Але тут, в селі, можна купити сметани, в господарів, у яких є корова. Можливо, на вечерю…

- А чому відсутній Володимир? - раптом запитав Сергій.

Цим чоловік врятував мене від подальших виправдань. Адже я не була винна, що не маю корови, проте все одно чомусь почервоніла і зніяковіла. Буває в мене таке, хвилююся через якісь дурниці. Той Євген міг би й сходити в магазин чи по селу і купити тої сметани! Ще претензії пред'являє! Звичайно, він просто сказав, але все одно…

- Ви не знайшли його? Можливо він ще й досі шукає Джмелика біля річки? - глянув на мене Сергій.

- Та ні, - махнула я рукою. - Я дзвонила йому, але він не відповідає. До речі, попросила б вас теж обмінятися зі мною телефонами, тому що можна було би просто подзвонити вам, а не йти до річки. І взагалі, так ми могли б тримати зв'язок, а то раптом ви десь тут заблукали в селі.

- В селі неможливо заблукати, - промовив Максим. - Тут всі про всіх знають.

Але ми все одно обмінялися телефонами на всяк випадок. І я розповіла, що Володимир пішов до магазину та ще й досі не повернувся.

- Мабуть, він хотів купити щось їстівне, наприклад, ковбаси, щоб привернути увагу Джмелика, - припустила я. - Але справа в тому, що у нас у магазині дуже специфічна… е-е-е… продавчиня, котра страшенно небайдужа до чоловіків-холостяків, - лукаво зиркнула я на Максима, - тому, я думаю, вона захопила його в свої тенета і він зовсім забув про наші випробування. Напевно, вже вибув із гри…

- Це добре, нас стає менше, - кивнув Євген, наминаючи борщ і без сметани. - Зрозуміло, що переможцем у першому вашому завданні вийшов Максим, оскільки він покупав все-таки вашого Джмелика. А ми що тільки не робили: і бігали, і кликали його, і приманювали рибою, яку попросили у рибалок біля річки, - все марно! Він все одно втікав, а потім десь зник. Ми блукали тими верболозами і не могли його знайти. Добре, що Максим прийшов і забрав нас! А тут вже чекала така смакота! - Євген знову запхав у рот ложку борщу. 

- Хочу зафільмувати цю смакоту! - раптом сказав Серж Чупакабра, смикаючись до телефону і своєї незмінної селфі-палки.

- Ой, - попросила я, - давайте ми пообідаємо без телефону і вашого стріму! Спокійно. І порозмовляємо. Я, наприклад, трохи знаю вже про вас, Сергію, і про Максима. А от про Євгена мені нічого не відомо, - почала я втілювати свій задум, щоб розговорити і дізнатися більше про цього чоловіка. - Я так нічого й не знаю, звідки ви, Євгене, де працюєте, чому вирішили взяти участь у моєму відборі?

- Це довга історія, - сказав Євген. - Я звичайна людина, за професією… е-е-е…  юрист. Не буду приховувати і чесно скажу, мабуть, як і всім тут, мені потрібні, перш за все, гроші. А ви пропонуєте чималеньку суму, варто й позмагатися. І те, що ви шукаєте ще й чоловіка та вагітна - це для мене приємний бонус. Так сталося в житті, що я не можу мати дітей за лікарняними показниками. Тому ваша вагітність мене дуже влаштовує! Я згоден одружитися на багатій жінці і признати дитину своєю. Але не хвилюйтеся, як чоловік я дуже, як би правильно сказати, спроможний! Жодна жінка ще не жалілася! - підморгнула він мені.

Я знову почервоніла. Зашарілася й Оля поруч, а Максим, як я помітила, засопів незадоволено, проте промовчав. Оля, зауваживши набурмосений вигляд брата, перевела розмову в інше русло, звернулася до Сержа Чупакабри:

- А вас, Сергію, я знаю, - сказала вона, - Я ваша підписниця в Інстаграмі і на Ютубі. Знаю про всі ваші мандрівки Україною. І відео дивилася, дуже гарні і дуже цікаві. Про таємниці містичних замкових руїн на західних землях України - то взагалі окрема історія! Я навіть одного разу їздила з подругами і відвідала кілька закинутих замків, про які ви знімали відео. Мені дуже сподобалося. Ви робите гарну справу: просуваєте україномовний і україновмісний контент! І я бачила, що у вас є ще й англомовна сторінка про Україну! 

Серж був задоволений похвалою дівчини, слухав компліменти і млів. Очевидно, що молодий чоловік дуже честолюбивий, гоноровий і звик до похвали. Проте наступні слова Ольги змусили його здивовано округлити очі:

- Але от що мені не подобається у ваших відео - це мовні помилки! Ви наче й пишете, і говорите грамотно, проте русизми, суржик та неправильні наголоси в словах зовсім псують ваші розповіді! Не ображайтеся, але я завжди говорю те, що думаю! Мене навіть у школі прозивали правдорубкою!

- Які помилки? - здивувався Серж. - Я говорю українською правильно! В мене є спеціальний редактор, яка пише мені тексти!

- Я уточняла, хто ваш редактор! У вас же є її фото на сторінці. Чи виповнилося тій дівчинці двадцять років? Напевно, недавно школу закінчила?! Хіба вона знає українську мову? Та для таких крутих відео, щоб вони мали справді високий рівень, вам потрібен редактор із професійною підготовкою, який вже має досвід редагування! - серйозно почала втовкомачувати йому свою позицію Оля. Серж лише очі вирячив і рот відкрив від її напору.

- Та де ви бачили помилки у моїх відео? Я завжди все контролюю!