Глава 22

Десь через годину в мене на плиті у літній кухні булькав у великій каструлі, поширюючи навколо смачні запахи, щавлевий борщ. Спочатку я й справді було хотіла обмежитися “кавою й круасаном”, як звикла завжди снідати вдома у Києві. Але потім подумала, що по селу та його околицях зараз бігають четверо здорових мужчин, котрі, незалежно від того, чи виконають вони моє завдання, чи не виконають, але точно зголодніють!

Адже тут природа, свіже повітря навколо - краса! Наче на шашлики виїхав! Ясно, що апетит розгориться шалений після вимушеної погоні за Джмеликом. Ну і, зрозуміло, що корінні мешканці села, справжні селяни, зі мною не погодяться.

Який пікнік?! Які шашлики?! Зранку до вечора в роботі, світу білого не видно! Городи, худоба, корова, сіно, дрова! Сапай, підгортай, поли, копай, виганяй, заганяй, коси, ори, греби, складай, годуй, знову годуй, знову городи - і так по колу! Кожен день, тиждень, місяць… Ну, майже кожен. Зимою наче трохи менше роботи, але все одно вона є. І теж багато!

Але в кого немає городу й худоби, тому, зрозуміло, в селі - рай! Ну, як дачнику, наприклад.

Але ж, Боже ж ти мій! Де ви бачили українців без городів?! Та навіть у завзятих містян на балконі чи укроп в горщиках проростає, чи цибуля пускає степір’я у баночках із водою!

Я спочатку все поралася біля плити й бідкалася, що не маю під рукою овочів та зелені. А потім вирішила піти до сусідки й попросити все це. Сусіди в селі завжди поділяться таким.

Отож, у сусідки Лесі Михайлівни, що мала двох хлопців-підлітків (ще сплять, басурмани, зараз же канікули!), чоловіка (давно, ще й сонце не встало, пішов косити траву десь далеко за село)  і велике господарство й город, я випросила все на борщ. Тицяла їй гроші, але жінка категорично відмовилася. А потім поглянула на мене, та ще й упхала дволітрову банку солоних огірків...

І я варила борщ, кип'ятила воду в каструлі на каву (чайника не знайшлося, а електричний, що знаходився у Максимовій кімнаті, не брала принципово!) і їла солоні огірки.

Ох, і смачні вони були! Просто не солоні, а солодкі для мене! Кажуть, багатьом вагітним подобаються солоні огірки… Невже пані Леся щось запримітила, що ще й цю банку мені дала? Наче й не видно по мені, що вагітна… Але є такі люди, що відчувають таке на якомусь інстинктивному рівні…

Я доварювала борщ і вже й хвилювалася за своїх “конкурсантів”, бо вони як побігли за собакою, котрий дременув городами до своєї улюбленої річки, так десь там і бігали. Євген із Сергієм рвонули за псом одразу ж. Причому Сергій біг зі своєю селфіпалкою і ще й примудрявся вести стрім. Володимир так і не повернувся з магазину, хоча вже давно дев'ята ранку минула. А Максим повернувся до хати ще тоді, коли почалася моя операція під кодовою назвою “Злови й викупай собаку”, а потім вийшов із рюкзаком і кудись пішов. І куди його понесло? Адже як охоронець повинен бути поблизу мене, хіба не так?

Я не витримала, вийшла з подвір'я на дорогу, щоб глянути, може, Максим десь іде чи Володимир, бо ж цікавість мене взяла, і ніс до носа стикнулася з бабою Валькою, котра якраз, напевно, ішла з магазину. Тягнула за собою кравчучку з торбою, напакованою різними продуктами.

- О, а ти тут! - глянула вона на мене, навіть не привітавшись - А там твій жених із Джульєттою ляси точить! В костюмі, як із серіалу про Альберта Вастассі*. Красень! Але ж від однієї пішов, а іншу знайшов! Гулящі обоє дівки, тьфу! - баба сплюнула собі під ноги. - Розказувала, розказувала в магазині Джульєтта, що ти з агрофірмовим агрономом спиш! Тільки приїхала - одразу до нього в ліжко скочила! Я близенько біля прилавку стояла, все-чисто чула!

- Яким агрономом? - вирячилась я на чорнороту бабу. От же ж, неприємна жінка, придумує різні дурниці, плітки, а потім розносить по селу!

- Максимом-агрономом! Він же на агрофірмі працює і в тебе в хаті спить, і з тобою вночі паскудництвом займається! Які тепер жінки пішли гулящі! Одні повії навколо! А жених приїхав, то ти його геть із хати виперла, так? Типу я не я і хата не моя! І шкода не моя! Тьфу!

- Не зрозуміла... Виперла? Кого? - я ніяк не могла допетрати, про що говорить зла баба Валька.

- Так Максима ж! Агронома! Жеребця свого! Жених же приїхав - то коханця й спровадила!Поїхав він першим автобусом у райцентр! Я своїми очима сама бачила! Сідав у рейсовий автобус. Ще Манька з іншого кутка села теж сідала! Їхала до свого полюбовника в місті! Я все знаю! Вона туди їздить у середу і п'ятницю! Першою ходкою! А останньою повертається! Точно, полюбовник є!

Можливо, та жінка, яку баба називала Манькою, їздила у райцентр на роботу чи ще кудись, бо мала такий чіткий графік поїздок, але баба все на свій манер переінакшила і, напевно, і ці свої плітки теж по селу розпускає. Я обурилась.

А от те, що вона про Максима мені розказала, то це мене дуже схвилювало! Поїхав першим автобусом у місто? І не виконує мого завдання? Вирішив відмовитися від випробувань? Кинув мене і не охороняє?

Ці питання зароїлися в мене в голові швидкими мурахами, закололи колючими голками…

І я злякалась! Я злякалась, що Максим поїхав геть! Що й справді кинув мене! Може, вирішив переїхати в райцентр жити, як я йому ще раніше й пропонувала? Мене кинуло в жар і запаморочилося в голові.

Проте слухаючи далі бабині гидкі просторікування, я поступово оговталася, почала думати раціонально.

Ні, Максим не з тих людей, які поїдуть, не попередивши. Тут явно було щось не те. І слід було це вияснити.